Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Бившевої Л.І

Маринчак Н.Є.

за участю представників

позивача: Янчука С.В.

відповідача: Карповича В.М., Органіщук О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Хмельницькому

на постанову Господарського суду Хмельницької області від 20.03.2006 р.

та ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 20.06.2006 р.

у справі № 21/39-НА

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хекро Пет Лтд"

до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

Постановою Господарського суду Хмельницької області від 20.03.2006р., залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного господарського суду від 20.06.2006 р., позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Хмельницькому № 0000112301/0/50 від 19.01.2006 р. в частині визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток за основним платежем у сумі 1848557,25 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 924278,62 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "Хекро Пет ЛТД" 3,40 грн. державного мита.

ДПІ у м. Хмельницькому подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а саме: п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5, п.п.7.9.6 п. 7.9 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п. 4.4.1 п. 4.4. ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", п. 2, п. 3 ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України. Посилаючись на п. 1.18.2, п.п. 8.5.2 п. 8.5 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" робить висновок про те, що законодавцем операції з фінансового лізингу прирівнюються до операцій з придбання, без переходу права власності на об’єкт фінансового лізингу в момент передачі такого об’єкту, що дає право підприємству застосовувати амортизацію на об’єкти фінансового лізингу, а отже, застосовуючи амортизацію, обмеження п.п. 5.3.2. п. 5.3 ст. 5 цього Закону щодо віднесення до валових витрат лізингових платежів в частині, що відшкодовують вартість об’єкту лізингу, поширюються на підприємство позивача. Об’єкти фінансового лізингу амортизувались позивачем згідно п.п. 8.3.1 п. 8.3 ст. 8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств". Вважає, що віднесення до валових витрат платежів, які відшкодовують при кожному платежі частину вартості об’єкта лізингу, підприємством здійснено у порушення вимог п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Підпункт 7.9.6 п. 7.9 ст.

7 Закону надає право вибору оподаткування за правилами, що діяли на момент передання такого об’єкта, або за правилами, визначеними цим Законом, виключно лізингодавцю (орендодавцю), а не лізінгоодержувачу. Наголошує на тому, що у даному випадку п.п. 5.3.2 та п.п. 8.5.2 чітко прописують заборону відносити до валових витрат підприємства платежі на користь орендодавця, які відшкодовують вартість об’єктів фінансового лізингу, відсутнє будь-яке неоднозначне тлумачення норм закону, а отже і відсутні підстави для застосування п.п. 4.4.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Пункт 1.31 в частині продажу послуги жодним чином не суперечить п.п. 5.3.2 та п.п. 8.5.2 в частині продажу товару, об’єкту фінансового лізингу. Ухвала суду апеляційної інстанції не містить узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за наслідками проведеної виїзної планової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ "Хекро Пет ЛТД" за період з 01.01.2004 р. по 01.10.2005 р. складено акт від 30.12.2005 р. № 2775/23-1/30960327 на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення №0000112301/0/50 від 19.01.2006 р.

Вказане податкове повідомлення-рішення оспорюється позивачем в частині визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 1848557,25 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 924278,62 грн. за порушення вимог п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 та п.п. 7.9.6 п. 7.9 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР (із змінами та доповненнями).

Відповідно до акту перевірки при віднесенні до складу валових витрат сум, які при кожному платежі відшкодовують частину вартості об’єкту лізингу, який амортизується, позивачем порушені вимоги п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст . 5, п.п. 7.9.6 п. 7.9 ст. 7 та п.п. 8.3.1 п. 8.3 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР (із змінами та доповненнями).

Між позивачем та іноземною фірмою "ATV Hekro Plastik B.V." Королівство Нідерланди укладено контракти лізингу обладнання № 01-15-2001/L від 10.01.2001р., згідно із якими лізингодавець поставляє лізингоодержувачу обладання вартістю 2500000,00 доларів США на умовах лізингу. Оплата лізингу проводиться першого числа місяця, наступного за звітним у сумі 95800,00 доларів США.

Підприємство нараховувало та сплачувало на користь лізингодавця лізингові платежі на підставі узгодженого сторонами графіка, а витрати сум, які при кожному платежі відшкодовують частини вартості об’єкті лізингу, відносило до складу валових витрат.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка та вирішено спір на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Пунктом 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР визначено, що до валових витрат відносяться суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 16.2 ст. 16 Закону України "Про лізинг" від 16.12.1997 року №723/97-ВР (в редакції, чинній на час укладення контракту) передбачено включення до лізингових платежів суми, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об'єкта лізингу, що амортизується на строк, за який вноситься лізинговий платіж; суми, що сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит для придбання майна по договору лізингу; платежу, як винагороди лізингодавцю за отримане у лізинг майно; відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкту лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем; інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Згідно з п. 18.1 ст. 18 вищевказаного Закону амортизаційні відрахування на надане в лізинг майно визначаються згідно із законодавством України.

Відповідно до пункту 1.31 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР (334/94-ВР) продажем результатів робіт (послуг), є будь-які операції цивільно-правового характеру з надання права на користування або на розпорядження товарами у тому числі нематеріальними активами та іншими, ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт, (послуг).

Враховуючи, що продажем послуг є надання права на користування товарами у межах договору лізингу, то лізингова плата як компенсація за користування об'єктом лізингу є платою за послугу, яка відноситься до валових витрат на підставі п. 5.2.1 ст.5 вказаного Закону.

Пункти 5.3 - 5.8 ст.5 вказаного Закону не містять обмежень, щодо віднесення до складу валових витрат орендної плати (лізингу). Законом України від 24.12.2002 р. № 349- ІV (349-15) , який набрав чинності з 01.01.2003р., доповнено Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) п.п. 7.9.6 п. 7.9 ст. 7, яким регламентовано порядок оподаткування операцій лізингу (оренди).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що операції з фінансового лізингу оподатковувались позивачем згідно Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , який діяв до 01.01.2003 року, що узгоджується із приписами п. 2 Перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) 24.12.2002 р. № 349-IV, згідно із якими оподаткування операцій фінансового лізингу, за яким об’єкт було передано орендарю до 01.01.2003 року, здійснюється відповідно до п. 2 р. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) .

Не можна погодитися з позицією податкової інспекції про поширення приписів п. 2 Перехідних положень щодо права вибору оподаткування за правилами, що діяли на момент передання об’єкту лізингу, виключно на лізингодавця (орендодавця).

Приписи вказаної норми Закону надають лізингодавцю право вибору правил оподаткування для операцій лізингу з його участю і обрані ним правила підлягають застосуванню кожною із сторін такої операції, що у даному випадку мало місце: 04.03.2003 р. Компанія "ATV Hekro Plastik B.V." повідомила ТОВ "Хекро Пет ЛТД" про те, що облік лізингових операцій по договору залишається у рамках правил, що діяли до 01.01.2003 р.

Отже, твердження податкової інспекції про завищення позивачем валових витрат у в зв’язку з віднесенням до складу валових витрат сум, які відшкодовують при кожному платежі частини вартості об’єкту лізингу, який амортизується, є помилковими.

За таких обставин, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування законних і обґрунтованих судових рішень.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Хмельницькому

залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Хмельницької області від 20.03.2006 р. та ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 20.06.2006 р. – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.