розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2006 року у справі за позовом Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова до Приватного підприємства торгівельно-промислової компанії "Укрпромавто", Товариства з обмеженою відповідальністю "Іннес" про визнання угоди недійсною, -

У червні 2006 року Державна податкова інспекція (надалі - ДПІ) у Комінтернівському районі м. Харкова звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства торгівельно-промислової компанії (надалі - ПП ТПК) "Укрпромавто", Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - ТОВ) "Іннес" про визнання угоди, укладеної між ПП ТПК "Укрпромавто" та ТОВ фірма "Іннес" на підставі податкової накладної №29-2 від 29.01.2003 року та видаткової накладної № 29 від 29.01.2003 року недійсною, та просила визнати господарське зобов'язання за зазначеною угодою недійсним.

Позов вмотивовано тим, що виписування ПП ТПК "Укрпромавто" податкових накладних було здійснено неправомірно.

Постановою господарського суду Харківської області від 26 вересня 2006 року частково задоволено позовні вимоги. Визнано угоду (право чин), укладену між ПП ТПК "Укрпромавто" та ТОВ фірма "Іннес" на підставі податкової накладної № 29-2 від 29.01.2003 р. та видаткової накладної №29 від 29.01.2003 р. недійсною за ч. 1 сь 215, ч. 1,2 ст. 203 ЦК України. Визнано господарське зобов'язання між ПП ТПК "Укрпромавтол" та ТОВ фірма "Іннес" по поставці продуктів харчування за усолодою укладеною на підставі податкової накладної №29-2 від 29.01.2003 р. та видаткової накладної №29 від 29.01.2003 р. недійсним на підставі ст. 207 ГК України. Стягнуто з ТОВ фірми "Іннес" в доход державного бюджету 20253098,00 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2006 року скасовано рішення суду першої інстанції, у позові повністю відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням суду апеляційної інстанції позивач звернувся з касаційною скаргою.

У поданій касаційній скарзі ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова просить скасувати зазначене рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні касаційної інстанції представники касатора та Генеральної прокуратури України підтримали вимоги скарги з викладених в ній підстав, представник відповідача - ТОВ фірми "Іннес" вважала постановлене апеляційним судом рішення законним.

Відповідно до ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Розглянувши касаційну скаргу та обговоривши її доводи за матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.

Судом першої інстанції в ході з'ясування обставин по справі та перевірки їх доказами встановлено, що згідно податкової накладної №29-2 від 29.01.03 року та видаткової накладної без номеру від 29.01.03 року ТОВ фірма "Іннес" отримала від ПП ТПК "Укрпромавто" продукти харчування на загальну суму 10126549,0грн., у т.ч. ПДВ - 1687758,17грн.

Податкова накладна №29-2 від 29.01.03 року підписана ОСОБА_5, на яку ПП ТПК "Укрпромавто" було перереєстровано.

ПП ТПК "Укрпромавто" не подає звітності до Державної податкової інспекції з 06.03.2003 року, за юридичною адресою не знаходиться, згідно рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 25.05.2006 року по справі № 2-а-173/06 установчі його документи визнані недійсними з моменту їх перереєстрації.

Рішення суду першої інстанції мотивовано встановленими по справі обставинами та положенням ст.ст. 215, 203 Цивільного кодексу України, ст. 207, 208 ГК України.

За наведених обставин суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано наступним. На момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції ПП ТПК "Укрпромавто" не виключено з Єдиного державного реєстру підприємств, організацій України, на момент підписання спірної податкової накладної ПП ТПК "Укрпромавто" свідоцтво про державну реєстрацію платником ПДВ не скасовано. Також судом апеляційної інстанції зазначено, що не вбачається порушень в підписанні зазначеної накладної гр. ОСОБА_5, оскільки підписання податкової накладної не віднесено до виключної компетенції засновників господарських товариств. Однак, судом апеляційної інстанції не зазначено, чи уповноважена гр. ОСОБА_5 на підписання такої податкової накладної.

Водночас судами не враховано того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині визнання угоди недійсною з огляду на наступне.

На обгрунтування позову ДПІ послалась на статтю 49 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що угода була укладена у січні 2003 року. Позов про визнання угоди недійсною заявлено до суду у червні 2006 року.

У ст. 49 ЦК України, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, ішлося про недійсність угоди, укладеної з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, тобто ця угода визнавалась недійсною на підставі закону.

З 01.01.2004 року набрав чинності Цивільний Кодекс України (435-15) , ст. 228 якого передбачає, що право чин, укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним. Як зазначено у ч. 2 ст. 215 цього ж Кодексу, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абз. 1 ст. 10 Закону України від 04.12.1990 року № 509-Х11 "Про державну податкову службу в Україні, можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за право чинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 ГК. За змістом статті це можливо лише у разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі несплати його контрагентами до бюджету.

Згідно з ч. 1 ст. 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правила відповідає ст. 41 Конституції України, відповідно до якої конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в ч. 1 ст. 238 Господарського Кодексу.

Відповідно до ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває у ній провадження. Цивільний Кодекс УРСР (1540-06) , ст. 49 якого встановлювала, зокрема, конфіскаційні санкції за укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, втратив чинність з 01.01.2004 року, а Цивільний Кодекс України (435-15) таких санкцій не передбачає.

За змістом ч. 2 ст. 5 ЦК України він має зворотну дію в часі у випадках, коли пом'якшує або скасовує відповідальність особи. Господарський Кодекс України (436-15) , який набрав чинності з 01.01.2004 року, містить норми, які за предметом регулювання та встновленими санкціями відповідають положенням ст. 49 ЦК УРСР.

Однак, відповідно до п. 5 розділу 1Х "Прикінцеві положення" ГК положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються в разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення ГК щодо відповідальності за порушення, зазначені в абз. 1 цього ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються в разі, якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.

Відповідно до вимог чинного законодавства України, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

З огляду на зазначене та керуючись ст.ст. 220, 221, 228, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова задовольнити частково, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2006 року - скасувати та щодо визнання угоди недійсною провадження по справі закрити, а в решті залишити без змін.