Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Суддів - Смоковича М.I.

Весельської Т.Ф.

Горбатюка С.А.

Чумаченко Т.А.

Мироненка О.В. (суддя - доповідач)

провівши розгляд адміністративної справи у порядку письмового провадження

за позовом ОСОБА_1

до Секретаріату Президента України

про визнання дій неправомірними

за касаційною скаргою представника Секретаріату Президента України

на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 6 травня 2006 року

та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 липня 2006 року,-

В С Т А Н О В И ЛА :

У березні 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Секретаріату Президента України про визнання дій неправомірними, посилаючись на те, що 23 січня 2006 року він звернувся до Президента України зі скаргою на езаконні дії голови Київської міської державної адміністрації Омельченка О.О., посадових осіб Голосіївської РДА та бездіяльність органів прокуратури. Однак скарга Секретаріатом Президента України не була по суті розглянута, направлена для розгляду до прокуратури "за належністю", яка своїм листом повідомила, що підстав для прокурорського реагування не вбачається. Вважає, що відповідачем були порушені його права на отримання належного реагування на звернення, одержання письмової відповіді про результати розгляду скарги. Просив визнати неправомірними дії відповідача та зобов"язати його забезпечити розгляд скарги в установленому законом порядку.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 6 травня 2006 року задоволено позов.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Апеляційного суду м. Києва щодо скасування зазначеної вище постанови.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 липня 2006 року апеляційну скаргу представника Секретаріату Президента України залишено без задоволення, постанову суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі представник відповідача просить скасувати постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій, постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Постанова Голосіївського районного суду м. Києва від 6 травня 2006 року та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 11 липня 2006 року підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При розгляді справи суд послався на те, що відповідно до вимог ч.4 ст. 7, ст. 18 Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються і громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, посадових осіб, має право одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

Зі справи вбачається, що відповідач, відповідно до вимог ч.3 ст.7 Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) повідомив листом позивача, що його скарга була направлена для розгляду "за належністю" до прокуратури м. Києва.

Згідно листа прокуратури м. Києва позивачу повідомлено, що його звернення до Секретаріату Президента України розглянуто і підставі для прокурорського реагування не вбачається.

Однак, з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки він грунтується на неповному з"ясуванні обставин справи та не відповідає вимогам закону.

Відповідно до ч.3 ст.7 Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) , якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п"яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України (254к/96-ВР) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов"язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.Конституцією України (254к/96-ВР) , зокрема статтею 106, передбачені повноваження Президента України до яких не відносяться питання, викладені у скарзі від 23 січня 2006 року.

Частиною 3 статті 15 Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) передбачено, що відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов"язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, з підписом керівника або особи, яка виконує його обов"язки.

При розгляді справи, судом не були з'ясовані дії відповідача щодо направлення скарги позивача від 23 січня 2006 року на розгляд до прокуратури м. Києва та чи відповідають ці дії вимогам закону.

За таких обставин, судом допущено порушення норм процесуального закону, що призвело до ухвалення незаконного рішення, воно підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, оскільки допущені порушення при розгляді справи не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції.

За правилами ч.2 ст.227 КАС України (2747-15) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу представника Секретаріату Президента України задовольнити частково.

Постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 6 травня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 липня 2006 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст.237 КАС України (2747-15) .