розглянувши в попередньому розгляді справу за касаційною скаргою Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Луганської області від 03 жовтня 2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 21 листопада 2006 року у справі №6/344ад за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відкритого акціонерного товариства "Автодорожник" про стягнення штрафних санкцій, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2006 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до ВАТ "Автодорожник" про стягнення штрафних санкцій в сумі 23129,76грн. за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2004 році.

Постановою господарського суду Луганської області від 03 жовтня 2006 року, яка залишена без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 21 листопада 2006 року, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Статтею 20 вказаного Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Відповідно до ст. 18 Закону (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) працевлаштування інвалідів здійснюється органами центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, а саме зі "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2004 рік" за формою 10-ПI, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу - 161 особи, фонд оплати праці - 930,973тис.грн., фактично на підприємстві працювало 2 інваліда, хоча повинно було бути працевлаштовано 6 інвалідів.

Крім того судами вірно встановлено, що відповідачем не надавалися до центру зайнятості статистичні звіти за формою 3-ПН, тобто відповідач не повідомляв відповідача про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів.

Пунктами 5, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №314 від 03.05.2002 р., зазначено, що підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Тобто, відповідно до чинного законодавства обов'язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов'язком їх працевлаштувати.

Разом з тим, суди дійшли правильного висновку про те, що дана штрафна санкція, яка була застосована уповноваженим органом державної влади до суб'єкта господарювання, відповідно до ст.ст. 238, 239 ГК України (436-15) є адміністративно-господарською санкцією.

Відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України (436-15) адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, з дня отримання звіту позивач протягом шести місяців мав застосувати до відповідача штрафні санкції шляхом звернення до суду, позивач же звернувся до суду лише в серпні 2006 року.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що оскільки позов заявлений після закінчення вказаного строку, право на стягнення суми штрафних санкцій у позивача відсутнє.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи порушено норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а також допущені порушення норм процесуального права.

Згідно ч.3 ст.220-1 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст.220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

Касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити, а постанову господарського суду Луганської області від 03 жовтня 2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 21 листопада 2006 року залишити без змін.