розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова на постанову господарського суду Харківської області від 08.06.2006 р. та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 01.08.2006 р. по справі за позовом прокурора Орджонікідзевського району м. Харкова в інтересах держави в особі державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова до військової частини А-2112 про стягнення податкового боргу, -

встановила:

У квітні 2006 р. прокурор Орджонікідзевського району м. Харкова в інтересах держави в особі державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова звернувся до господарського суду з позовом до військової частини А-2112 про стягнення податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у сумі 28954,00 грн.

Постановою господарського суду Харківської області від 08.06.2006 р. в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 01.08.2006 р. судове рішення залишено без змін.

На зазначені судові рішення першої та апеляційної інстанції надійшла касаційна скарга ДПI у Орджонікідзевському районі м. Харкова, в якій ставиться питання про їх скасування та постановлення нового рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї, рішення судів щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, вбачає порушення судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, і тому вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" (1963-12) платниками цього податку є підприємства, організації, установи, які є юридичними особами та мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, визначені в статті 2 цього Закону як об'єкт. Згідно статті 39 Закону України "Про власність" (697-12) майно, що є державною власністю та закріплене за державною установою, належить їй на праві оперативного управління. На праві оперативного управління, як передбачено частиною 2 статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" (1934-12) , належить військовим частинам і майно, яке закріплене за ними.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що, оскільки платниками податку з власників транспортних засобів є підприємства, організації й установи безвідносно до форми власності, на якій вони засновані, в тому числі й державні, та враховуючи, що державні установи можуть мати закріплене за ними майно лише на праві оперативного управління, при відсутності законодавчо встановленого виключення щодо державної установи як платника цього податку та при чітко визначеному статтею 4 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" (1963-12) кола осіб, які звільняються від сплати цього податку, застосоване в статті 1 цього Закону поняття "власні транспортні засоби" наряду з правом власності на транспортні засоби, означає також їх перебування у платника податку на праві повного господарського відання та на праві оперативного управління.

У зв'язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо фінансування дорожнього господарства" від 16 07.1999 р. (986-14) , установи та організації Міністерства оборони України виключено з переліку осіб, що звільняються від сплати податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Частиною 3 статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) визначено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Цей Закон є спеціальним законом про оподаткування. В той же час, як випливає з преамбули Закону України "Про Збройні Сили України" (1934-12) , останній не є законом про оподаткування.

Згідно статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" (1934-12) Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно з законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.

Оскільки Закон України "Про Збройні Сили України" (1934-12) не є законом про оподаткування, то відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкового висновку, що відповідач звільнений від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), платником яких він є в силу відповідних законів про оподаткування, зокрема тих, з приводу стягнення заборгованості за якими виник спір.

Враховуючи, що Закон України "Про систему оподаткування" (1251-12) є спеціальним законом про оподаткування, виходячи із правил співвідношення загальної і спеціальної правових норм у разі їх конкуренції, його норми підлягають застосуванню при вирішенні спору, зокрема, щодо пільг з оподаткування у випадку встановлення таких пільг іншими законами, крім законів про оподаткування.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої декларації та не може бути оскарженим платником податків в адміністративному чи судовому порядку.

Відповідач самостійно узгодив податкові зобов'язання по вищевказаних податках і зборах та сумах, подавши податковому органу відповідні документи податкової звітності.

Відповідно до підпункту 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у встановлені цією статтею строки, є податковим боргом.

Органами, уповноваженими здійснювати заходи з погашення податкового боргу (органами стягнення), є виключно податкові органи, а також державні виконавці у межах їх компетенції (підпункт 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. (2181-14) № 2181).

Відповідно до статті 3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) активи платника податків можуть бути примусово стягнуті в рахунок погашення його податкових зобов'язань виключно за рішенням суду.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) активами платника податків є кошти, матеріальні та нематеріальні цінності, що належать юридичній або фізичній особі за правом власності або повного господарського відання.

Відсутність у платника податків (юридичної особи) активів, на які може бути звернено стягнення з метою погашення податкового боргу, не звільняє його від обов'язку щодо сплати податкового боргу, оскільки відповідно до частини 3 статті 9 Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Судами встановлено, що предметом даного спору є стягнення з відповідача податку з власників транспортних заходів та інших самохідних машин та механізмів.

Оскільки судами невірно застосовано норми матеріального права та в судових рішеннях судів першої і апеляційної інстанції не міститься відомостей про періоди, за які підлягає стягненню сума боргу по податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, не досліджено співвідношення заявлених до стягнення сум із врахуванням вимог підпункту 15.1.2 пункту 15.1 статті 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) із сумами податку, задекларованих відповідачем у розрахунках податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за відповідні роки, але не сплачених у передбачені статтею 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) строки, що унеможливлює розрахунок судом касаційної інстанції заборгованості по сплаті податку, яка може бути стягнена, тому справа підлягає направленню на новий судовий розгляд.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Вказані порушення норм матеріального та процесуального права були залишені без уваги й належної оцінки апеляційного суду та не можуть бути усунені касаційним судом, що відповідно до вимог частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова задовольнити частково.

Постанову господарського суду Харківської області від 08.06.2006 р. та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 01.08.2006 р. по справі за позовом прокурора Орджонікідзевського району м. Харкова в інтересах держави в особі державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова до військової частини А-2112 про стягнення податкового боргу скасувати.

Справу за позовом прокурора Орджонікідзевського району м. Харкова в інтересах держави в особі державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова до військової частини А-2112 про стягнення податкового боргу направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.