розглянувши касаційну скаргу Страхової компанії "Iра" на рішення господарського суду Київської області від 08.11.2005 року та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15.05.2006 року

у справі №176/4-05

за позовом Страхової компанії "Iра" (товариство з додатковою відповідальністю)

до Державної податкової інспекції в м. Славутич

про визнання недійсним акта перевірки та податкового повідомлення-рішення

Страхова компанія "Iра" (Товариство з додатковою відповідальністю) звернулась до господарського суду Київської області з позовною заявою до Державної податкової інспекції в м. Славутич Київської області про визнання недійсним акта перевірки № 214/10/26-20/14294293 від 18.03.2005 року та податкового повідомлення - рішення № 0000212342/0 від 22.03.2005 року.

Рішенням господарського суду Київської області від 08.11.2005, яке залишено без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15.05.2006 у справі 176/4-05, у задоволенні позову відмовлено.

В частині визнання недійсним акта перевірки № 214/10/26-20/14294293 від 18.03.2005 року провадження у справі припинено.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що внаслідок проведення додаткової позапланової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства страхової компанії "IРА" (товариство з додатковою відповідальністю) за період з 01.01.2002 року по 31.12.2003 року виявлено порушення п.п. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , а саме: занижено валовий дохід від страхової діяльності за 2002 року в сумі 6617500грн., за 2003 року сумі 128500 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток за 2002 рік в сумі 198524 грн., за2003 рік в сумі 37734 грн., загалом на суму 236258 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки ДПI в м. Славутич прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.03.2005 року № 0000212342/0, яким позивачеві визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток страхових організацій в сумі 472516, 00 грн., в тому числі 236258, 00 грн. за основним платежем та 236258,00 грн. за штрафними санкціями.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог суди визнали обгрунтованими доводи відповідача про невідповідність вимогам законодавства вексельної форми розрахунків та дійшли висновку, що штрафні санкції визначено відповідачем позивачеві правомірно

Проте визнати такий висновок обгрунтованим не можна з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, перевірка була проведена з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2002 року по 31.12.2003 року.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" (2374-14) , переказні і прості векселі можна видавати для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

В листі ДПАУ № 6023/6/15-1116 від 08.07.2003р зазначається, що "платник податку має право емітувати простий вексель в оплату за надання послуг по страхуванню ризиків, за умови, що такий вид розрахунку передбачено у договорі та вексель емітується після фактичного отримання послуг".

Свою позицію стосовно можливості сплати страхових внесків векселями ДПАУ змінила в своєму листі № 16281/7/15-1317 від 20.10.2003р.. Тобто до опублікування цього листа в січні 2004р. "Податки та бухгалтерський облік" № 9(671), як зазначає позивач він в своїй діяльності мусив керуватись роз'ясненнями ДПАУ, які містились в листі № 6023/6/15-1116 від 08.07.2003р. Що позивач і робив в своїй діяльності в перевіряємий період.

Застосування роз'яснень листа ДПАУ № 16281 /7/15-1317 від 20.10.2003р. до подій, що відбулися до його опублікування, тобто до операцій, що здійснювались під час чинності роз'яснень з листу ДПАУ № 6023/6/15-1116 від 08.07.2003р. визиває сумнів.

Отже з наведеного вбачається, що суди належним чином не оцінили, що в листі ДПА України від 08.07.2003 дозволено "емітувати вексель", а не "видавати вексель", до того ж суди не звернули увагу на те, що в законах не зазначено, що сплата проводиться "грошовими коштами" або "національною валютою України".

Враховуючи суть спору, характер спірних правовідносин, викладені обставини свідчать про не дослідження всіх доказів у їх сукупності всупереч приписам ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч.2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Під час нового розгляду справи суду слід всебічно та повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обгрунтоване і законне судове рішення.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що суди першої інстанції та апеляційної інстанцій неповно з'ясували обставини справи, не перевірив доводів і заперечень сторін та доказів по справі в зв'язку з чим рішення господарського суду Київської області від 08.11.2005 року та ухвала Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15.05.2006 року у справі №176/4-05 підлягає скасуванню, а справа №176/4-05, відповідно до п. 6 ч.1 ст.223 КАС України (2747-15) , передається на розгляд суду першої інстанції

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Касаційну скаргу Страхової компанії "Iра" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Київської області від 08.11.2005 року та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15.05.2006 року у справі №176/4-05 - скасувати.

Справу №176/4-05 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .