Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Патюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Любич-Кременчук"

на ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 05.07.2006 р.

та постанову господарського суду Полтавської області від 30.03.2006 р.

у справі № 17/213 господарського суду Полтавської області

за позовом Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції

до 1. Дочірнього підприємства "Любич-Кременчук"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірмакс"

про визнання угоди недійсною та стягнення в доход держави 149350,50 грн., -

Кременчуцька об’єднана державна податкова інспекція звернулась до суду з позовом про визнання недійсною угоди, укладеної між ДП "Любич-Кременчук" та ТОВ "Вірмакс", а також стягнення в доход держави 149350,50 грн.

Постановою господарського суду Полтавської області від 30.03.2006 р., залишеною без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 05.07.2006 р., позовні вимоги Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції задоволено повністю. Визнано недійсною усну угоду щодо купівлі-продажу на загальну суму 149350,50 грн., укладену між ТОВ "Вірмакс" та ДП "Любич-Кременчук". Стягнуто з ДП "Любич-Кременчук" в доход держави все одержане за угодою на суму 149350,50 грн. Зобов’язано ТОВ "Вірмакс" повернути ДП "Любич-Кременчук" все одержане за угодою на суму 149350,50 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ДП "Любич-Кременчук" оскаржило їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В касаційній скарзі ДП "Любич-Кременчук", посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову господарського суду Полтавської області від 30.03.2006 р. та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 05.07.2006 р. і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на слідуюче.

Судами встановлено, що Кременчуцькою ОДПІ було проведено позапланову документальну перевірку з питань правильності, повноти та обґрунтованості сплати податку на додану вартість ДП "Любич-Кременчук" за період липень-листопад 2003 року.

Під час проведення даної перевірки встановлено, що ДП "Любич-Кременчук" на підставі усної угоди з ТОВ "Вірмакс" здійснювалась закупівля продукції в кількості 25974 кг.

Відповідно до умов вказаної угоди ДП "Любич-Кременчук" на підставі видаткової накладної № 00144 від 04.08.2003 р. та податкової накладної № 142 від 04.08.2003 р. було отримано свинину на загальну суму 149350,50 грн., в т.ч. податок на додану вартість – 24891,75 грн.

Виконання умов вищезазначеної угоди підтверджено рахунком-фактурою № 00104 від 04.08.2003 р. та платіжними дорученнями про оплату отриманої продукції № 917 від 11.08.2003 р., № 921 від 12.08.2003 р., № 927 від 13.08.2003 р. та № 935 від 14.08.2003 р.

Рішенням господарського суду м. Києва від 03.03.2005 р. у справі № 15/118, що набрало законної сили, припинено юридичну особу – ТОВ "Вірмакс" та скасовано державну реєстрацію останнього. Під час розгляду вказаної справи господарським судом м. Києва встановлено, що ТОВ "Вірмакс" з липня 2003 р. не подає звітів про фінансово-господарську діяльність до органів державної податкової служби, зареєстровано невідомими особами в державному органі реєстрації на "підставну особу" з порушенням діючого законодавства України. Підприємницька діяльність підприємства здійснюється невідомими особами, протиправно і суперечить інтересам держави і суспільства.

Крім того, судами встановлено, що ТОВ "Вірмакс" з початку реєстрації звітує про відсутність фінансово-господарської діяльності та останню звітність за нульовими показниками товариством до органу державної податкової служби було подано за липень 2003 року.

Матеріали справи також містять декларації ТОВ "Вірмакс" з податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість за період 2003 року з нульовими показниками фінансово-господарської діяльності.

За наведених обставин, суди дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову, встановивши наявність умислу з боку ТОВ "Вірмакс" на ухилення від сплати податків, зборів, обов’язкових платежів в установленому порядку.

Водночас, задовольняючи позов, суди не врахували того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову.

Погоджуючись із висновком судів про недійсність зазначеної угоди, колегія суддів доходить висновку про наявність таких підстав для закриття провадження у справі в цій частині, з огляду на наступне.

На обґрунтування позову Кременчуцька ОДПІ послалась на статтю 49 ЦК УРСР.

У статті 49 ЦК УРСР, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, йшлося про недійсність угоди, укладеної з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, тобто ця угода визнавалась недійсною на підставі закону.

З 01.01.2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України (435-15) , ст. 228 якого передбачає, що правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Враховуючи наведене, колегія вважає, що позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній. Цивільний кодекс УРСР (1540-06) , стаття 49 якого встановлювала, зокрема, конфіскаційні санкції за укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, втратив чинність із 01.01.2004 р. ЦК України (435-15) таких санкцій не передбачає.

За змістом частини 2 статті 5 ЦК України він має зворотну дію в часі у випадках, коли пом’якшує або скасовує відповідальність особи. Господарський кодекс України (436-15) , який набрав чинності з 01.01.2004 р., містить норми, які за предметом регулювання та встановленими санкціями відповідають положенням статті 49 ЦК УРСР.

Однак відповідно до пункту 5 розділу IX "Прикінцеві положення" ГК (436-15) положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються в разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення ГК (436-15) щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються в разі, якщо вони пом’якшують відповідальність за вказані порушення.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 228, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Любич-Кременчук" задовольнити частково.

Скасувати ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 05.07.2006 р. та постанову господарського суду Полтавської області від 30.03.2006 р.

В частині позовних вимог про визнання недійсною усної угоди купівлі-продажу провадження у справі закрити, в решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.