розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Запорізької області від 17 серпня 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2006 року у справі № 28/30/06-АП за позовом першого заступника прокурора м.Запоріжжя в інтересах держави в особі Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відкритого акціонерного товариства "Запорізький завод азбестових виробів" про стягнення штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця, -

В липні 2006 року перший заступник прокурора м.Запоріжжя в інтересах держави в особі Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся в суд з позовом до відкритого акціонерного товариства "Запорізький завод азбестових виробів", в якому просив стягнути з відповідача 14147,83грн. штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2005 році.

Постановою господарського суду Запорізької області від 17 серпня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2006 року, в задоволенні позову відмовлено.

Справа № К-35051/06 Доповідач: Леонтович К.Г.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік (форма №10-ПІ), наданого відповідачем Запорізькому обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів середньооблікова чисельність працюючих на підприємстві у 2005 році становила 161 особу.

Тобто, чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях ВАТ "Запорізький завод азбестоцементних виробів", створених відповідно до чотирьохвідсоткового нормативу, повинна складати 6 осіб, а фактично на підприємстві відповідача в звітному періоді працювало 5 інвалідів.

Статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Згідно ч.1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Відповідно до п.5 та п.14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. №314 (314-95-п) ) підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, у межах нормативу повинні створювати за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач подавав звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках (форма 3-ПН) за 2005 рік, в яких міститься інформація щодо наявності вільних та вакантних посад для працевлаштування інвалідів. Крім того, відповідач звертався з листами до різних районних центрів зайнятості м. Запоріжжя, міського та обласного центрів зайнятості, а також до Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів з проханням направляти йому інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли до вірного висновку про відсутність підстав щодо застосування до ВАТ "Запорізький завод азбестових виробів" штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця, адже останнім було вжито всі передбачені законодавством заходи для працевлаштування інвалідів у визначеному нормативі.

Згідно ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесено законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів – відхилити.

Постанову господарського суду Запорізької області від 17 серпня 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2006 року – залишити без змін.