розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова на постанову Львівського апеляційного господарського суду від09.11.2004 посправі№5/1153-27/165

за позовом Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова

до Господарського об’єднання "Західна зернова спілка"

про визнання суми податкового зобов'язання згідно податкових повідомлень-рішень

Заявлено позовні вимоги про визнання дійсними податкові зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 8006,20грн. згідно податкового повідомлення-рішення №0004062320/0/26408 від29.12.2003 та по податку на прибуток в сумі 9860грн. згідно податкового повідомлення-рішення №0004052320/0/26407 від29.12.2003.

Рішенням Господарського суду Львівської області від10.08.2004 у справі №5/1153-27/165 – позов задоволено.

У даній справі суд першої інстанції мотивував своє рішення необхідністю застосування до спірних відносин непрямих методів визначених ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від09.11.2004 посправі№5/1153-27/165 рішення Господарського суду Львівської області від10.08.2004 скасовано, в позові відмовлено. Визнано недійсними податкові зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 8006,20грн. згідно податкового повідомлення-рішення №0004062320/0/26408 від29.12.2003 та по податку на прибуток в сумі 9860грн. згідно податкового повідомлення-рішення №0004052320/0/26407 від29.12.2003.

Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що суд першої інстанції не встановив відсутність в органах статистики даних про рівень цін реалізації борошна в/г на ринку України. А вичерпний перелік підстав для застосування непрямих методів визначено п.4.3.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", серед яких відсутня така правова підстава для застосування непрямих методів як невідповідність ціни договору рівню звичайних цін. Таким чином суд визначився, що п.п.4.3.4 п.4 ст.4 вищезазначеного Закону застосування непрямого методу для визначення податкових зобов'язань платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється.

При цьому судом встановлено наступні фактичні обставини справи: за наслідками проведеної комплексної планової документальну перевірки фінансово-господарської діяльності позивача за період із01.04.2002 по 01.07.2003 складено Акт від26.12.2003 №677/23-2/31144736, в якому зазначено про те, що ГО"Західна Зернова Спілка" придбала борошно в/г у ЗАТ"Кам’янецький млин" - пов'язаної особи, так як ЗАТ"Кам’янецький млин" є засновником і учасником об'єднання, згідно установчого договору від26.06.2000.

Провівши аналіз цін по придбанню борошна в/г у пов'язаної особи, ДПІ у Залізничному районі м.Львова (далі-ДПІ) встановила, що ГО"Західна Зернова Спілка" отримувала товар від "Тернопільської зернової спілки" в одному податковому періоді по різних цінах, що привело до завищення валових витрат. Таким чином, відповідачем зайво понесені витрати в зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи, в зв'язку з чим підприємством завищено валові витрати на суму 20014грн., чим порушено п.п.7.4.2 п.7.4 ст.7, п.5.1 т.5, п.1.20, п.1.26 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Крім того, підприємством зайво віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ о придбанню борошна в/г на суму 4003,10грн. в тому числі: в червні 2002року на суму 32грн., в грудні 2002року – 915грн., в січні 2003року - 266,80грн., в лютому 2003року - 1348,20грн., в березні - 1044,40грн., в квітні 2003року - 396,70грн., чим порушено п.п.7.4.1 ш.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

На підставі даного Акту ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення від29.12.2003 №0004052320/0/26407 та №0004062320/0/26408, якими відповідачу визначено податкове зобов’язання за непрямими методами по податку на додану вартість на загальну суму 8006,20грн., з них 4003,10грн. основний платіж та 4003,10грн. штрафні (фінансові) санкції та по податку на прибуток на загальну суму 9860грн., з яких 6050грн. - основний платіж та 3810грн. - штрафні (фінансові) санкції

При визначенні суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість ДПІ виходила з того, що в порушення п.п.7.4.1 п.7.4 т.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) ГО"Західна Зернова Спілка" безпідставно віднесено до податкового кредиту суму податку на додану вартість з операцій із вв'язаною особою через придбання борошна в/г за цінами, що перевищують середньостатистичний рівень цін, який застосовується для визначення звичайної ціни.

Не погодившись із постановою Львівського апеляційного господарського суду від09.11.2004 посправі№5/1153-27/165 позивач (ДПІ) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення та задовольнити позов, оскільки рішення винесено із порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права і судом не прийнято до уваги норму ст.ст. 5, 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"та ст.ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". На думку скаржника правомірність дій ДПІ підтверджується тим, що витрати, понесені об’єднанням у зв’язку з придбанням товарів у пов’язаної особи, визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні, що діяли на дату придбання.

Тобто скаржник наголошує на тому, що судом не застосовано ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", де передбачено, що донарахування податкових зобов’язань внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов’язань за непрямими методами.

Відповідач заперечення на касаційну скаргу не надав, в судове засідання не з’явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як визначено ст.1.26 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) пов'язаною особою може бути особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку.

Під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість пов'язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою 20 відсотків від статутного фонду платника податку.

Тобто оскільки зазначений вище Закон дає вичерпний перелік обставин, при яких ЗАТ"Кам’янецький млин" мав би можливість здійснювати контроль над відповідачем, таким чином необхідно погодитись із судом апеляційної інстанції про те, що відповідач не має статутного фонду. Отже, ЗАТ"Кам’янецький млин" є лише одним із засновників ГО"Західна Зернова Спілка" і не володіє безпосередньо або через більш кількість пов'язаних фізичних, юридичних осіб будь-якими частками, паями, пакетом акцій ГО"Західна Зернова Спілка", не управляє найбільшою кількістю голосів у його керівному органі, а тому не може бути пов'язаною особою з відповідачем.

Слід зазначити, що позивач (ДПІ) вважаючи, що витрати, понесені відповідачем у зв'язку придбанням борошна в/г у пов'язаної особи визначаються виходячи з рівня договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, застосував п.1.2.10 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) і донарахував податкові зобов'язання за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами. Відповідно до п.1.20 ст.1 названого Закону звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно у разі коли податковий орган за результатами документальної перевірки має підстави для визначення рівня звичайних цін, цей орган має право вернутися із запитом до платника податку, а платник зобов'язаний за таким запитом надати обґрунтування рівня таких цін. Такий запит позивачем направлено не було. А звернення позивача (ДПІ) до Львівського обласного управління статистики та торгово-промислової палати залишено без відповіді. Інших дій, направлених на встановлення рівня звичайних цін, позивач (ДПІ) не здійснював.

Таким чином враховуючи норму п.1.20.8 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якою встановлено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту. Отже, оскільки ДПІ не здійснювала всіх інших дій по доведенню неправомірного використання відповідачем договірної ціни, не довів даних обставин, тому не мав права на нарахування податкового зобов'язання за непрямими методами.

А оскільки вичерпний перелік підстав для застосування непрямих методів визначено п.4.3.1 ст.4 Закону України від21.12.2000 №2181 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", серед яких відсутня така правова підстава для застосування непрямих методів як невідповідність ціни договору рівню звичайних цін, тому у суду першої інстанції не було правових підстав застосовувати пп.4.3.4 п.4.3 ст.4 вищезазначеного Закону, так як застосування непрямого методу для визначення податкових зобов'язань платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється.

Також спростовуючи помилкові міркування скаржника необхідно зазначити, що ст. 13 Указу Президента України від23.07.1998 №817/98 "Про деякі заходи з перегулювання підприємницької діяльності" визначає поняття звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

З огляду на встановлене судом та враховуючи зазначене вище, суд касаційної інстанції погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивачу неправомірно донараховано податок на прибуток та відповідно, неправомірно застосовані фінансові санкції, оскільки для нарахування зобов'язання за непрямими методами позивач використав п.1.20.10 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , який суперечить п.4.4 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", де встановлено, що у випадку, коли норма Закону чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі закону, припускають неоднозначне трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення як на користь платника податків, так і контролюючого органу, рішення у межах апеляційного узгодження приймається на користь платника податків

Враховуючи зазначену норму, необхідно звернути увагу на помилковість міркувань скаржника, оскільки відсутні правові підстави для нарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток та застосування до позивача штрафних санкцій, оскільки викладені судом апеляційної інстанції обставини спростовують висновки Акту перевірки, і тому необхідно погодитись з тим, що відповідачем понесені витрати в зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) правомірно віднесені до валових витрат. І як наслідок правомірно віднесено за нормою п.п.7.4.1 п.7.4 т.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) до податкового кредиту суму податку на додану вартість з операцій придбання борошна в/г за договірними цінами. Відповідно постанова Львівського апеляційного господарського суду від09.11.2004 посправі№5/1153-27/165 скасуванню не підлягає, як така, що винесена за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального права.