Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

КарасяО.В. (головуючого),

БрайкаА.І., ГолубєвоїГ.К., РибченкаА.О., ФедороваМ.О.

при секретарі: МіненкоО.М.

за участі представників відповідача: ЄжакІ.М., МартинюкС.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Миргородського виробничого управління житлово-комунального господарства на ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від26.04.2006 по справі№19/300

за позовом Миргородського виробничого управління житлово-комунального господарства

до Миргородської об’єднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

Заявлено позовні вимоги про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Миргородської ОДПІ (далі–ОДПІ) від11.01.2005:

№0007811500/0, яким позивачу донараховано 6441,77грн. штрафних санкцій, які складаються з суми штрафу у розмірі 50% за несвоєчасну сплату узгодженої суми податкового зобов'язання зі сплати єдиного податку;

№0010091500/0, яким позивачу донараховано 1119,59грн. штрафних санкцій, які складаються з суми штрафу у розмірі 20% за несвоєчасну сплату узгодженої суми податкового зобов'язання зі сплати єдиного податку.

Зазначені податкові повідомлення-рішення винесені на підставі Акту перевірки своєчасності сплати узгоджених сум податкового зобов'язання позивача від11.01.2004 №15-014/36, в якому встановлено, про порушення ст.3 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" та ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", а саме: несвоєчасна сплата позивачем єдиного податку.

Постановою Господарського суду Полтавської області від17.01.2006 по справі№19/300а – позов задоволено повністю.

Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що терміни сплати єдиного податку не регулюються Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від26.04.2006 по справі№19/300а - постанову Господарського суду Полтавської області від17.01.2006 скасовано. В позові відмовлено.

При цьому судом встановлено, що підставою для нарахування штрафних санкцій є несвоєчасна сплата позивачем узгоджених податкових зобов’язань по єдиному податку, які суд визнав вірними на підставі наданої відповідачем таблиці, в якій зазначено граничні терміни сплати узгоджених сум податкових зобов'язань, фактична дата сплати таких сум та кількість днів затримки такої сплати.

У вищезазначеному Акті таблиці граничний термін сплати податкового зобов'язання по єдиному податку за 2003рік становить 20.01.2004. А оскільки платіжними дорученнями підтверджується, (№27 від25.03.2004, №31 від29.03.2004, №32 від30.03.2004, №39 від01.04.2004, №60 від07.04.2004 №63 від08.04.2004, №74 від13.04.2004, №78 від14.04.2004, №88 від15.04.2004 №458 від16.08.2004), що позивач несвоєчасно сплачував узгоджені суми податкового зобов'язання по єдиному податку, таким чином, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що МиргородськоюОДПІ правомірно застосовані до позивача штрафні санкції, визначені у спірних податкових повідомленнях-рішеннях за несвоєчасну сплату узгодженої суми податкового зобов'язання.

Відповідно посилаючись на п.1.2 ст. 1, ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та ст.3 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" і відповідно керуючись п.п.17.1.7 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", апеляційний господарський суд не погодився з доводами позивача про безпідставність застосування Миргородською ОДПІ штрафних санкцій і скасував постанову Господарського суду Полтавської області.

Не погодившись із ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від26.04.2006 по справі№19/300 позивач (далі-УЖКГ) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення та залишити в силі постанову Господарського суду Полтавської області від17.01.2006. На думку скаржника ухвала Київського міжобласного апеляційного господарського суду винесена із порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права і судом не прийнято до уваги норму пп.7.1.7 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", акцентуючи на тому, що згідно зазначеної норми - у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у визначених розмірах. Таким чином міркування скаржника визначені таким чином: граничні строки сплати єдиного податку не визначаються саме цим Законом, а встановлені нормами Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва", де визначено, що суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи сплачують єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України. Зазначене підтверджується і самим актом перевірки в якому зазначено саме цей строк сплати єдиного податку.

З цих же підстав скаржник вважає, що єдиний податок визначений в розрахунку, відповідно з вимогами Указу до сплати, не може вважатися узгодженим податковим зобов'язанням в розумінні Закону України №2181 (2181-14) , і дія Закону №2181 не поширюється на правовідносини визначені згаданим вище Указом.

Відповідач надав заперечення на касаційну скаргу в якому посилаючись на ст. 2, п.7 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" та п.п.17.1.7 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", вважає свої дії правомірними при визначенні штрафних санкцій і просить

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заперечення на неї та пояснення представників відповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Закон України від21.12.2000 №2181 (2181-14) "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами. І як визначено п.1.2 ст.1 цього Закону податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законам України.

Згідно ст.5 даного Закону податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Податкове зобов'язання, нараховане контролюючим органом вважається узгодженим у день отримання платником податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ст.3 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи сплачують єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

Враховуючи зазначену норму, необхідно звернути увагу на помилковість міркувань скаржника, оскільки і Законом і Указом визначено щомісячний термін сплати єдиного податку.

Тобто вірним є визначення суду апеляційної інстанції про те, що в силу пп.5.4.1 п.5.4 ст.5 Закону України Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені даним Законом, визнається сумою податкового боргу.

Також правомірним є посилання суду апеляційної інстанції на п.п.17.1.7 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" якою встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у наступних розмірах:

при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання. - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання. - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці понад 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання. - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу,

оскільки підставою застосування штрафних санкцій органами державної податкової служби є несвоєчасна сплата позивачем узгоджених податкових зобов’язань по єдиному податку, факт якої встановлено за дослідженими платіжними дорученнями і які підтвердили несвоєчасну сплату узгоджених сум податкового зобов'язання по єдиному податку позивача.

З огляду на встановлене судом та враховуючи зазначене вище, суд касаційної інстанції погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що МиргородськоюОДПІ правомірно застосовані до позивача штрафні санкції, визначені у спірних податкових повідомленнях-рішеннях. за несвоєчасну сплату узгодженої суми податкового зобов'язання, оскільки згідно витягів з облікової картки позивача по єдиному податку - факт несвоєчасної сплати останнім узгодженої суми податкового боргу повністю підтверджено.

Відповідно ухвала Київського міжобласного апеляційного господарського суду від26.04.2006 по справі№19/300 скасуванню не підлягає, як таке, що винесено за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального права.

Керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Миргородського виробничого управління житлово-комунального господарства залишити без задоволення.

Ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від26.04.2006 по справі№19/300 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст.ст. 237- 239 КАС України.