Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого-судді Брайка А. І.,

суддів Голубєвої Г. К.,

Карася О. В.,

Рибченка О. А.,

Федорова М. О.,

секретар судового засідання – Міненко О. М.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Твін"

на постанову Господарського суду Запорізької області від 14.04.2006р. та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 04.08.2006р. у справі № 13/172/06-АП

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Твін"

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

за участю представників:

позивача – не з’явились,

відповідача – не з’явились,

Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Твін", з урахуванням послідуючої заяви, подано позов про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя № 0000772302/0/17967 від 29.09.2005р. про визначення суми податкового зобов’язання по податку на додану вартість в розмірі 384 000 грн., в т. ч. 256 000 грн. основного платежу та 128 000 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 14.04.2006р., залишеною без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 04.08.2006р. у справі № 13/172/06-АП в задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем неправомірно включено до складу податкового кредиту суму ПДВ по податковій накладній, виписаній ПП "Дінора", установчі документи якого визнані недійсними; відсутність господарської операції; не здійснення позивачем коригування податкового кредиту та не подання уточнюючого розрахунку по ПДВ, як це передбачено чинним законодавством.

Позивач, не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подав касаційну скаргу в якій просить їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: п. 4.5. ст. 4, пп. 7.4.1., 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а судові рішення без змін, як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставами для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення став акт № 51/23-20482550 від 19.09.2005р. про результати позапланової документальної перевірки дотримання вимог законодавства по ПДВ при взаємовідносинах з ПП "Дінора" за період з 01 по 31.10.2003р. в якому зазначено про неправомірне включення позивачем за жовтень 2003р. до складу податкового кредиту 256000 грн. ПДВ по податковій накладній № 10243 від 01.10.2003р., яка виписана особою, що не є платником податку на додану вартість, а, отже, така податкова накладна не відповідає вимогам, встановленим Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) і не дає права на формування податкового кредиту.

Відповідно до п. 1.7. ст. 1, абз. 1 пп. 7.4.1. п. 7.4., абз. 3 пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 зазначеного закону (в редакції на дату спірної податкової накладної) податковий кредит – сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом; податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації; датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, право платника податку на податковий кредит виникає лише у випадку фактичного придбання товарів (робіт, послуг), перерахування за них коштів з підтвердженням цього відповідними первинними документами, в тому числі і за виданою податковою накладною, що, як обґрунтовано зазначено судами попередніх інстанцій, в даному випадку відсутнє.

Крім того, згідно п. 4.4. Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997р. № 166 (z0250-97) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.07.1997р. за № 250/2054 (z0250-97) , якщо платник самостійно виявив помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації, то такий платник зобов’язаний подати в порядку, установленому для подання декларацій з податку на додану вартість (без урахування граничного терміну подання, але з урахуванням строків давності, установлених статтею 15 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"), уточнюючий розрахунок податкових зобов’язань з податку на додану вартість у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок (далі - уточнюючий розрахунок), що також в даному випадку не відбулось.

За вказаних обставин, зважаючи на відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову є вірним, судові рішення прийняті відповідно вимог чинного законодавства, а вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 КАС України, –

1. Залишити касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Твін" без задоволення, а постанову Господарського суду Запорізької області від 14.04.2006р. та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 04.08.2006р. у справі № 13/172/06-АП – без змін.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 – 237, ч. 1 ст. 238 КАС України.