Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого судді: Костенка М. І.

суддів: Маринчак Н.Є., Карася О.В., Рибченка А.О., Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні в місті Києві адміністративну справу за позовом суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 до Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Миколаєві про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 31.01.2004р. №10000322303/0/171, за касаційною скаргою Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Миколаєві на Рішення господарського суду Миколаївської області від 03.02.2005р. та Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.04.2005р. у справі №7/432, -

У грудні 2004 року суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Миколаєві від 31.01.2004р. №10000322303/0/171.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 03.02.2005р., залишеним без змін Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.04.2005р. у справі №7/432, позов було задоволено.

Свої рішення суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовують тим, що нарахування позивачу штрафних санкцій, як суми податкового зобов'язання суперечить п. 1.2, 1.5, 1.9 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-ІІІ від 21.12.2000р. та ст. 14, ст. 15 Закону України "Про систему оподаткування" №1251-ХІІ від 25.06.1991р. Також суди посилаються на недоведеність факту належності павільйону, що перевірявся, позивачу.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, податковий орган звернувся із касаційною скаргою, в якій просить Рішення господарського суду Миколаївської області від 03.02.2005р. та Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.04.2005р. у справі №7/432 скасувати, у позові позивачу відмовити.

В обґрунтування касаційних вимог податковий орган посилається на те, що вказані рішення прийняті із порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, скаржник вказує на неправильне тлумачення судами норм Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" №265/95-ВР від 06.07.1995р. (265/95-ВР) Також податковий орган вважає, що судами не були повністю з'ясовані обставини, які мають значення для справи, зокрема, щодо знаходження на момент перевірки у трудових відносинах із позивачем реалізатора ОСОБА_2

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В ході розгляду справи у попередніх інстанціях було встановлено, що 10.12.2003р. ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва було проведено перевірку щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу у павільйоні, що належить позивачу, на підставі чого складено Акт №00107/1403/0409/23-03/799 від 10.12.2003р. Актом перевірки зафіксовано не проведення розрахункових операцій через РРО на суму 55 грн., що є порушенням позивачем п. 1, п. 5 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг"; здійснення торгівельної діяльності без придбання торгового патенту, що є порушенням позивачем ст.ст. 3, 7 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" №98/96-ВР від 23.03.1996р.; реалізацію алкогольних напоїв та тютюнових виробів без наявності відповідних ліцензій, що є порушенням ст. ст. 15, 15-3 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" №481/95 від 19.12.1995р.

На підставі Акта перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.01.2004р. №10000322303/0/171 про визначення позивачу податкового зобов'язання по штрафним (фінансовим) санкціям у сумі 5 116 грн.

Як вірно вказують суди при прийнятті рішень, відповідно до п. 7 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" №509-ХІІ від 04.12.1990р. органи державної податкової служби мають право застосовувати до підприємств, установ, організацій і громадян фінансові санкції у порядку та розмірах, встановлених законом.

Суди зазначають, що спірне податкове повідомлення-рішення було прийнято на підставі Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , однак, як вірно вказують суди, нарахування позивачеві штрафних санкцій як суми податкового зобов'язання суперечить преамбулі, п. 1.2, 1.5, 1.9 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та ст.ст. 14, 15 Закону України "Про систему оподаткування" №1251-ХІІ від 25.06.1991р., оскільки, штрафні санкції застосовано до позивача не за порушення правил оподаткування, а за порушення Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" (481/95-ВР) та Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) .

Крім того, суди обґрунтовано вказують про порушення податковим органом порядку надсилання позивачу спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки, відповідно до пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкова вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо її вручено особисто такій фізичній особі або її законному представникові чи надіслано листом на її адресу за місцем проживання або останнього відомого місця її знаходження із повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові повідомлення.

Відповідно до матеріалів справи, спірне податкове повідомлення-рішення було надіслано позивачу не за належною адресою, яка вказана в довідці про взяття на облік платника податків та в свідоцтві про державну реєстрацію позивача.

Суди також посилаються на недоведеність податковим органом факту належності павільйону, що перевірявся, позивачу та вказують, що позивач надав довідку міської ради, дозвіл на право розміщення об'єкта торгівлі та довідку центру зайнятості, із яких видно, що даний павільйон почав належати йому після проведення перевірки, а на момент здійснення перевірки реалізатор ОСОБА_2 у трудових відносинах із позивачем не знаходилась.

За вказаних обставин, зважаючи на те, що обставини справи судом апеляційної інстанції встановлено повно й правильно, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно, колегія суддів вважає, що підстави для скасування Рішення господарського суду Миколаївської області від 03.02.2005р. та Постанови Одеського апеляційного господарського суду від 18.04.2005р. у справі №7/432 відсутні.

Згідно з ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 224, 230, 231, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія, -

1. Касаційну скаргу Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Миколаєві залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Миколаївської області від 03.02.2005р. та Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.04.2005р. у справі №7/432 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку визначеними ст.ст. 237 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України.