розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах Президента України на постанову Печерського районного суду міста Києва від 23 травня 2006 року та ухвалу судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва від 15 листопада 2006 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Президента України, Братської районної державної адміністрації Миколаївської області про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и л а :

01 березня 2006 року ОСОБА_2 звернувся в суд з вказаним адміністративним позовом.

Зазначав, що займав посаду голови Братської районної державної адміністрації Миколаївської області, з якої звільнений розпорядженням Президента України від 19 грудня 2005 року №1292 (1292/2005-рп) за пунктом 2 частини 1 статті 30 Закону України "Про державну службу" (3723-12) . 10 січня 2006 року Братською районною державною адміністрацією Миколаївської області прийнято розпорядження №1р "Про припинення повноважень голови Братської районної державної адміністрації Миколаївської області".

Посилаючись на відсутність підстав для припинення повноважень голови районної державної адміністрації просив скасувати розпорядження суб'єктів владних повноважень, поновити на посаді та стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 11 543,10 грн.

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 23 травня 2006 року, залишеною без зміни ухвалою судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва від 15 листопада 2006 року, позовні вимоги задоволені частково - визнано нечинним розпорядження Президента України від 19 грудня 2005 року №1292 (1292/2005-рп) та розпорядження Братської районної державної адміністрації Миколаївської області від 10 січня 2006 року №1р, стягнуто з Братської районної державної адміністрації Миколаївської області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 9 413 грн.

В касаційній скарзі відповідач посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та постановити нове про відмову в задоволенні позову.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядженням Президента України від 01 травня 2005 року ОСОБА_2 призначено на посаду голови Братської районної державної адміністрації Миколаївської області.

Постановою Центрального районного суду міста Миколаєва від 13 жовтня 2005 року його визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого пунктом "б" частини один статті 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією" (356/95-ВР) .

Розпорядженням Президента України від 19 грудня 2005 року №1292 (1292/2005-рп) ОСОБА_2 звільнено з посади голови Братської районної державної адміністрації Миколаївської області відповідно до пункту 2 частини першої статті 30 Закону України "Про державну службу" (3723-12) .

Розпорядженням №1р заступника голови Братською районною державною адміністрацією Миколаївської області від 10 січня 2006 року припинені повноваження позивача на посаді голови районної державної адміністрації.

Постановою Центрального районного суду міста Миколаєва від 30 січня 2006 року адміністративне провадження відносно ОСОБА_2 щодо вчиненні правопорушення, передбаченого пунктом "б" частини один статті 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією" (356/95-ВР) закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу правопорушення.

Вирішуючи спір суд виходив з того, що на час прийняття розпорядження Президент України діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Але оскільки судове рішення про притягнення до відповідальності за корупційні діяння є помилковим, провадження по справі припинено і відпали підстави для звільнення позивача, суд скасував розпорядження про звільнення і поновив ОСОБА_2 на посаді.

З такими висновками погодився апеляційний суд.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 48 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (586-14) посадові особи місцевих державних адміністрацій є державними службовцями, їх основні права, обов'язки, відповідальність, умови оплати праці і соціально-побутового забезпечення визначаються Законом України "Про державну службу" (3723-12) , який, у свою чергу, передбачає застосування Кодексу законів про працю України (322-08) .

Згідно з вимогами статті 233 Кодексу законів про працю України (322-08) у справах про звільнення працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як вбачається з обставин справи позивач звернувся в суд з пропуском строку встановленого законом і в позовній заяві просив вирішити питання про його поновлення.

В порушення вимог статті 234 Кодексу законів про працю України (322-08) , суди не встановили причини пропуску строку звернення до суду і не дали правову оцінку цій обставині.

Встановлений статтею 223 Кодексу законів про працю України (322-08) строк звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Якщо місячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд повинен з'ясувати не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи, права і обов'язки сторін.

Відповідно вимог до статті 27 Закону України "Про оплату праці" (108/95-ВР) порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (100-95-п) .

Вирішуючи питання про стягнення середньої заробітної плати суди, в порушення вимог вказаної постанови Кабінету Міністрів України, не здійснили її розрахунок, а виходили із довідки про заробітну плату, яку позивач не отримував.

Допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, що відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Вищого адміністративного суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах Президента України задовольнити частково.

Постанову Печерського районного суду міста Києва від 23 травня 2006 року та ухвалу судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва від 15 листопада 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня їх відкриття.