розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової адміністрації в Одеській області та Управління Державного казначейства в Одеській області про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою Державної податкової адміністрації в Одеській області на постанову Малиновського районного суду м.Одеси від 15 вересня 2006 року та на ухвалу апеляційного суду Одеської області від 20 грудня 2006 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної податкової адміністрації в Одеській області та Управління Державного казначейства в Одеській області про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги мотивував тим, що він наказом №232-о від 4 квітня 2005 року був звільнений в зв'язку зі змінами в організації праці за п.1 ст.40 КЗпП України (322-08) . Він вважав, що порівняно з іншими робітниками, що залишилися на роботі, він мав більш високу кваліфікацію, досвід та продуктивність роботи, однак зазначене адміністрацією враховано не було. Крім того, йому була запропонована тільки одна посада державного податкового інспектора відділу, яка була вакантною тільки на час відпустки по догляду за дитиною іншого працівника, на що він не погодився. В той же час при його звільненні були вакантними і інші посади, зокрема начальника відділу по організації роботи зі зверненнями громадян, старшого державного податкового інспектора відділу взаємодії з ЗМI та громадськістю, однак ці посади йому не пропонувалися. Просив суд визнати незаконним наказ про його звільнення, поновити його на роботі, стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20 грудня 2006 року залишена без змін постанова Малиновського районного суду м.Одеси від 15 вересня 2006 року, якою позовні вимоги було задоволено частково. Визнано наказ про звільнення позивача незаконним, поновлено його на посаді Заступника начальника відділу по організації роботи із зверненнями громадян та масово - роз'яснювальної роботи управління громадських зв'язків та масово - роз'яснювальної роботи Державної податкової адміністрації в Одеській області з 4 квітня 2005 року. Стягнуто з ДПА в Одеській області на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 15545, 62 грн. та відшкодована моральна шкода в розмірі 1000 грн. В решти позову - відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, відповідач - ДПА в Одеській області звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки суди неправильно застосували норми матеріального та процесуального права. Зокрема, судами не з'ясовані всі обставини у справі.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши доводи касаційної скарги за матеріалами справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді заступника начальника відділу з організації роботи зі зверненнями громадян та масово-роз'яснювальної роботи Управління громадських зв'язків та масово-роз'яснювальної роботи Державної податкової адміністрації в Одеській області з 12 травня 2004 року. Наказом №232-о від 04.04.2005 року позивача було звільнено з займаної посади у зв'язку зі змінами в організації праці, за п.1ст.40 КЗпП України (322-08) . Про звільнення його було попереджено 12.12.2004 року, та запропоновано посаду старшого державного податкового інспектора відділу взаємодії із засобами масової інформації та громадськістю на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_2, але ОСОБА_1 не погодився на зайняття запропонованої посади. Більше посад йому не пропонували, незважаючи на те, що у відповідача були вакантними посади старшого державного податкового інспектора відділу планування та інформаційного забезпечення Управління стягнення податкового боргу; Головного державного податкового інспектора Сектора по супроводженню актуальних та резонансних справ Управління правового забезпечення; старшого державного податкового інспектора відділу взаємодії із засобами масової інформації та громадськістю.

Відповідно до ст.ст. 40,42 КЗпП України (322-08) допускається звільнення працівника у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці лише при неможливості переведення робітника з його згоди на іншу роботу, і за відсутності у звільненого переважного права перед іншими працівниками на залишення на роботі.

Згідно Постанови Пленуму Верховного суду України №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) ) розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. I ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Аналізуючи зазначені норми Закону та положення Постанови Пленуму Верховного Суду України, колегія суддів приходить до висновку, про те, що судами зроблено правильний висновок про те, що відповідачем в порушення ст.49-2 КЗпП України (322-08) не запропоновано позивачу іншу вакантну посаду, оскільки встановлено що на час звернення були такі посади, не зважаючи на те, що від першої запропонованої посади останній відмовився. За змістом зазначених положень Закону, відповідач повинен запропонувати усі вакантні посади, які позивач за своєю кваліфікацією міг займати.

Що стосується відшкодування моральної шкоди, то судами правильно застосована ст.237-1 КЗпП України (322-08) відповідно до якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ст. 220 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи те, що посилання відповідача в касаційній скарзі на порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судами повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішеннях, які належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам матеріального та процесуального закону, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 224, 230 КАС України (2747-15) , колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації в Одеській області залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Одеської області від 20 грудня 2006 року та постанову Малиновського районного суду м.Одеси від 15 вересня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової адміністрації в Одеській області та Управління Державного казначейства в Одеській області про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - без змін.