Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Шипуліної Т.М.

при секретарі Коваль Є.В.

касаційну скаргу Луцької об‘єднаної державної податкової інспекції

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.02.2006р.

у справі № 2/35-2 господарського суду Волинської області

за позовом приватного підприємства "Сента"

до Луцької об‘єднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

Рішенням господарського суду Волинської області від 24.05.2005р. в задоволенні позову приватного підприємства "Сента" про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Луцьку від 07.04.2004р. № 0000562600/0 про визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 24399,00 грн., в тому числі основний платіж – 8574,00 грн., штрафні санкції – 15825,00 грн., та від 07.04.2004р. № 0000552600/0 про визначення вказаному підприємству податкового зобов’язання за платежем з податку на додану вартість в сумі 79575,14 грн., в тому числі – основний платіж – 34631,96 грн., штрафні санкції – 44943,18 грн., відмовлено.

Рішення суду першої інстанції вмотивоване тим, що відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" орендна плата у розмірі 45000,00 грн., в т.ч. ПДВ-7500,00 грн., за місяць, а всього 405000,00 грн., в т.ч. ПДВ-67500,00 грн., яка передбачена договором оренди транспортних засобів від 01.07.2002р. між позивачем та ВАТ "Автотранссервіс", підлягала включенню до складу валових доходів в податковому обліку з податку на прибуток за ІІІ, ІV квартали 2002 року, І квартал 2003 року та до податкових зобов’язань в податковому обліку з податку на додану вартість - за липень-грудень 2002 року, січень-березень 2003 року, тоді як фактичне відтворення в податковому обліку частини цієї орендної плати на суму 370704,83 грн., в т.ч. ПДВ – 61784,14 грн., здійснено позивачем за січень, серпень 2003 року на підставі актів здачі-прийняття робіт від 31.01.2003р. №№ 0000093, 0000094, 0000095, 0000096, від 29.08.2003р. № 000328; валові доходи та податкові зобов’язання з податку на додану вартість на решту передбачених договором від 01.07.2002р. у складі орендної плати, але невідтворених позивачем у податкових обліках, сум – 28580,00 грн. та 5716,00 грн. відповідно підлягали нарахуванню у березні 2003 року; податковий кредит позивача на суму 28916,10 грн., сформований за травень 2002 року, не підтверджується документами бухгалтерського та податкового обліків, зокрема, книгою обліку придбання товарів /робіт, послуг/ за 1999 рік, платіжними документами про сплату ПДВ митному органу.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.02.2006р. рішення господарського суду Волинської області від 24.05.2005р. скасовано: визнані нечинними податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Луцьку від 07.04.2004р. № 0000562600/0 в частині визначення позивачу штрафних санкцій з податку на прибуток в сумі 11538,00 грн. та податкове повідомлення-рішення цієї ж ДПІ від 07.04.2004р. № 0000552600/0 в частині визначення ПП "Сента" податкового зобов’язання в сумі 71002,21 грн., в тому числі податку на додану вартість – 28916,10 грн. та штрафних санкцій – 42085,25 грн.; в іншій частині позовних вимог в задоволенні позову відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції послався на те, що відповідач, виключивши податок на додану вартість у сумі 28916,10 грн. з податкового кредиту позивача за травень 2002 року, не довів перед судом включення позивачем цього податку до складу податкового кредиту попередніх податкових періодів в той час як з листа Волинської митниці від 13.05.2005р. № 5/18-390 вбачається, що податок у вказаній сумі був сплачений ПП "Сента" митному органу під час ввезення на митну територію України автомобільних напівпричепів у жовтні-грудні 1999 року, а також на те, що накладення на позивача штрафних санкцій за платежем з податку на прибуток у розмірі 11538,00 грн., який перевищує п’ятдесять відсотків донарахованої суми податку /15 825,00 - /8574,00 грн. х 50%/, суперечить підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

В касаційній скарзі Луцька ОДПІ, яка є правонаступником ДПІ у м. Луцьку, просить скасувати постанову апеляційного суду, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, з підстав неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що фактичною підставою для донарахування приватному підприємству "Сента" податкового зобов’язання з податку на прибуток та податку на додану вартість у сумах, визначених спірними податковими повідомленнями-рішеннями, слугував висновок ДПІ у м. Луцьку, викладений в акті про результати позапланової документальної перевірки ПП "Сента" з питань дотримання вимог чинного податкового законодавства за період з 01.04.2002р. по 01.07.2003р. від 02.04.2004р. № 13048, про порушення вказаним підприємством підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" внаслідок формування податкового кредиту за травень 2002 року за рахунок податку – 28916,10 грн., непідтвердженого відповідними митними деклараціями; підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 6.1.1 пункту 6.1 статті 6 цього ж Закону внаслідок заниження податкового зобов’язання з ПДВ за березень 2003 року на 5715,86 грн., обчисленого податковою інспекцією за операцією з надання в оренду транспортних засобів у кількості 32 шт. відкритому акціонерному товариству "Автотранссервіс" за договором оренди від 01.07.2002р. розрахунково, виходячи з різниці суми ПДВ – 7500,00 грн., яка згідно умов зазначеного договору підлягала нарахуванню та сплаті за березень 2003 року, та суми ПДВ – 1784,00 грн., фактично нарахованої позивачем за вказаний період у серпні 2003 року; статей 4, 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" внаслідок заниження валового доходу І кварталу 2003 року на суму орендної плати - 28580,00 грн. /без ПДВ/ з підстави невідтворення цієї суми в податковому обліку з податку на прибуток за І квартал 2003 року та внаслідок несвоєчасного відображення орендної плати у загальній сумі 370704,83 грн., в т.ч. ПДВ – 61784,14 грн., у складі валових доходів ІІІ, ІV кварталів 2002 року, І кварталу 2003 року.

Матеріалами справи підтверджується, що між ПП "Сента" /орендодавець/ та ВАТ "Автотранссервіс" /орендар/ укладено договір оренди транспортних засобів від 01.07.2002р., відповідно до підпункту 1.1 пункту 1 якого орендодавець передає, а орендар бере в тимчасове користування за плату автотранспортні засоби згідно наведеного в цьому підпункті переліку. За змістом підпункту 6.1 пункту 6 даного договору загальний розмір орендної плати на місяць складає 45000,00 грн., включаючи ПДВ – 7500,00 грн. Згідно підпункту 6.2 цього ж пункту орендна плата сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця, не пізніше 1 числа кожного місяця.

З урахуванням умов укладеного договору щодо порядку розрахунків контролюючий орган вважав, що орендна плата підлягала нарахуванню в декларації з податку на прибуток позивача за ІІІ, ІV квартали 2002 року, І квартал 2003 року та в декларації з податку на додану вартість за липень-грудень 2002 року, січень-березень 2003 року. Встановивши перевіркою, що позивач фактично облікував орендну плату у січні та серпні 2003 року та на суму 370704,83 грн., в тому числі ПДВ – 61784,14 грн., згідно актів здачі-прийняття робіт від 31.01.2003р. №№ 0000093, 0000094, 0000095, 0000096, від 29.08.2003р. № 000328, включивши при цьому до валових доходів І кварталу 2003 року та податкових зобов’язань за березень 2003 року – 8920,00 грн. та 1784,00 грн. відповідно при належних 37500,00 грн. та 7500,00 грн. відповідно., податкова інспекція збільшила позивачу валові доходи за І квартал 2003 року на 28580,00 грн. /37500,00 грн. – 8920,00 грн./ та податкові зобов’язання з ПДВ за березень 2003 року на 5715,86 грн. /7500,00 грн. – 1784,00 грн./, а також застосувала до позивача штрафні санкції у зв’язку з несвоєчасним декларуванням доходів у вигляді орендної плати та податку на додану вартість у її складі.

Правильність висновку суду апеляційної інстанції про порушення позивачем підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" внаслідок не включення до валових доходів в І кварталі 2003 року 28580,00 грн. орендної плати за оренду автомобілів, переданих в оренду ТОВ "Автотранссервіс", та неоподаткування податком на додану вартість операцій з надання в оренду автомобілів, а також про правомірність визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 8574,00 грн. та податку на додану вартість в сумі 5715,86 грн. сторонами у справі не оспорюється.

Матеріалами справи також підтверджується, що приватне підприємство "Сента" включило до рядку 12.1 "ПДВ сплачений митним органам" розділу ІІ "Податковий кредит" податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2002 року податок в загальній сумі 28916,10 грн. на підставі вантажних митних декларацій №022244 від 20.12.1999р., №001123 від 18.10.1999р., №001128 від 02.11.1999р., №001127 від 02.11.1999р., №001131 від 03.11.1999р., №001132 від 03.11.1999р., № 022243 від 20.12.1999р., одночасно відобразивши вказаний податок у книзі обліку придбання товарів /робіт, послуг/ за травень 2002 року. Зазначена сума податку була виключена з податкового кредиту позивача за травень 2002 року через відсутність документального підтвердження з боку ПП "Сента" факту сплати ПДВ митному органу за вищевказаними вантажними митними деклараціями.

Оскільки судом апеляційної інстанції з посиланням на лист Волинської митниці від 13.05.2005р. № 5/18-390 встановлено, що податок у вказаній сумі був сплачений приватним підприємством "Сента" цьому митному органу під час ввезення на митну територію України автомобільних напівпричепів у жовтні-грудні 1999 року, то доводи касаційної скарги щодо непідтвердження податкового кредиту позивача у зв’язку з несплатою податку митному органу є неспроможними.

Доводи відносно того, що вимога підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" щодо підтвердження податкового кредиту митними деклараціями стосується одного звітного податкового періоду, в якому податок і сплачений митному органу, і включений до податкового кредиту, Луцькою ОДПІ не наводились.

Визнаючи податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Луцьку від 07.04.2004р. № 0000562600/0 нечинним в частині визначення позивачу штрафних санкцій з податку на прибуток в сумі 11538,00 грн., суд апеляційної інстанції виходив з того, що вказана сума перевищує п’ятдесять відсотків від донарахованої суми податку, яка складає 8574,00 грн., а саме: 4287,00 грн. / 8574,00 грн. х 50%/, а таке суперечить підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Проте, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що спірна сума штрафних санкцій застосовувалася податковою інспекцією не тільки за порушення позивачем статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", у зв’язку з чим підприємству донараховано податок на прибуток в сумі 8754,00 грн., а й за порушення підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 цього ж Закону внаслідок несвоєчасного декларування у складі валових доходів орендної плати в сумі 370704,83 грн. /з ПДВ – 61784,14 грн./ за господарською операцією з ВАТ "Автотранссервіс", що в свою чергу пояснює перевищення розміру штрафних санкцій /15 825,00 грн./ понад розміру штрафу /4 287,00/, обчисленого від суми донарахованого податку /8 754,00 грн./.

Разом з тим, помилкове встановлення судом апеляційної інстанції підстав застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 15825,00 грн. не спростовує правильність висновку суду про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 07.04.2004р. № 0000562600/0 в частині визначення штрафних санкцій -11538,00 грн., поскільки накладення на платника податку штрафу згідно підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" є наслідком наявності у такого платника недоплати /заниження податкового зобов’язання/, а не прострочення декларування ним податкових зобов’язань.

Визнання апеляційним судом податкового повідомлення-рішення від 07.04.2004р. № 0000552600/0 на суму штрафних санкцій 42085,25 грн. відповідає правильному застосуванню підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", оскільки при правомірності визначення позивачу податкового зобов’язання з ПДВ в сумі 5715,86 грн. штрафні санкції за порушення податкового зобов’язання згідно з вимогами зазначеної норми можуть бути накладені в сумі 2857,93 грн.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що постанова Львівського апеляційного господарського суду від 07.02.2006р. відповідає вимогам статті 159 КАС України, а відтак законні підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

Касаційну скаргу Луцької об‘єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.02.2006р. – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.