Головуючої - Кравченко О.О., суддів - Васильченко Н.В., Чалого С.Я., Харченка В.В., Матолича С.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради на постанову Лисичанського міського суду від 17 липня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 26 вересня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про стягнення, -

Постановою Лисичанського міського суду від 17 липня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 26 вересня 2006 року було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про стягнення 1410грн. в рахунок погашення заборгованості по несплаченій щорічній грошовій допомозі, як учаснику бойових дій за 2005 рік.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради звернулося з касаційною скаргою, у якій просить постанову Лисичанського міського суду від 17 липня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 26 вересня 2006 року скасувати.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди першої та апеляційної інстанцій правомірно послалися на Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , який статтею 12 встановив, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла думки, що судом апеляційної інстанції вірно встановлені фактичні обставини справи, яким дана належна юридична оцінка, судом обґрунтовано застосовані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини і при цьому не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Розмір грошової допомоги визначений у ч.5 ст.12 Закону України " Про "Статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і суд обґрунтовано виходив саме з цього розміру при розрахунку боргу.

Згідно зі ст. 22 Конституції України не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів.

Суди правильно застосували ст. 22 Конституції України при вирішенні позову і обґрунтовано визнали, що відсутність коштів на виплату грошової допомоги не позбавляє ветерана війни права на таку допомогу. Законом "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) не передбачено обмеження таких виплат наявністю певних коштів чи фінансування.

Неприпустимість звуження прав і свобод ветеранів війни закріплена також в рішенні Конституційного суду від 01.12.2004 року, яким визнані такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) положення ст..44 Закону України "Про державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) . Цим же рішенням Конституційного суду було закріплено, що зменшення розміру щорічної допомоги суперечить вимогам ст. 3 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", згідно з якою права та пільги для ветеранів війни та членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни, а нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим законом, є недійсними.

Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225- 229 КАС України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судове рішення суду апеляційної інстанцій постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Керуючись ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради відхилити, постанову Лисичанського міського суду від 17 липня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 26 вересня 2006 року залишити без змін.