Головуючої – Кравченко О.О., суддів – Васильченко Н.В., Чалого С.Я., Харченка В.В., Матолича С.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі міста Миколаєва на постанову Господарського суду Миколаївської області від 27 червня 2006 року та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2006 року у справі за позовом Одеської залізниці до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі міста Миколаєва про визнання нечинним рішення, -

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 27 червня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2006 року було задоволено позовні вимоги Одеської залізниці до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі міста Миколаєва про визнання нечинною вимоги про сплату недоїмки в сумі 20881,35 грн. № ю-14977/04.

В основу зазначених судових рішень було покладено висновки про те, що вартість безкоштовних квитків для проїзду залізничними транспортом, як надаються працівникам залізниці не включається до фонду заробітної плати і не є базою для нарахування страхових внесків на загальнообов'язкове пенсійні страхування.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями УПФ в Заводському районі міста Миколаєва звернулося з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Господарського суду Миколаївської області від 27 червня 2006 року та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2006 року, прийнявши рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга вмотивована посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема норм частини першої статті 19 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", згідно з яким збір нараховується на суми будь – яких заохочувальних та компенсаційних виплат.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 19 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхові внески до солідарної системи нараховуються для роботодавця - на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці" (108/95-ВР) , виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності;

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995р. № 108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена ст. 2 вказаного закону і складається із основної заробітної плати, додаткової та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно із ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 16 Закону України "Про залізничний транспорт" соціальний захист працівників залізничного транспорту загального користування здійснюється у встановленому порядку згідно з чинним законодавством України. Працівники залізничного транспорту загального користування та члени їх сімей (утриманці) користуються правом на безплатний проїзд залізничним транспортом. Порядок та умови надання цих та інших пільг встановлюються Кабінетом Міністрів України, колективними договорами та угодами. За працівниками підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які були переведені на іншу роботу в цій галузі або в інші галузі внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання або якщо вони вийшли на пенсію по інвалідності чи за віком, зберігаються право на безплатний проїзд залізничним транспортом та інші пільги, які встановлені законодавчими актами України для працівників залізничного транспорту, колективними договорами та угодами. Постановою Кабінету Міністрів України "Про реалізацію частини другої та третьої статті 16 Закону України "Про залізничний транспорт" від 21 лютого 2001 р. № 160 (160-2001-п) встановлено, що витрати підприємств залізничного транспорту, пов’язані з безоплатним проїздом зазначених осіб, не включаються до складу валових витрат цих підприємств.

Проаналізувавши зазначені норми законодавства, суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію місцевого та апеляційного господарських судів, що надане законом право працівників залізничного транспорту на безоплатний проїзд залізничним транспортом є соціальним захистом, яке також зберігається за працівниками залізничного транспорту, які вийшли на пенсію, або були переведені на іншу роботу в цій галузі внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання.

Втрати, пов’язані із користування працівниками залізничного транспорту наданими законом пільгами у вигляді безоплатного проїзду, не можуть бути складовою фактичних витрат на оплату праці.

Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225- 229 КАС України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судове рішення суду апеляційної інстанцій постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Керуючись ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі міста Миколаєва відхилити, постанову Господарського суду Миколаївської області від 27 червня 2006 року та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2006 року залишити без змін.