Головуючої - Кравченко О.О., суддів - Васильченко Н.В., Чалого С.Я., Харченка В.В., Матолича С.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11 вересня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 7 листопада 2006 року у справі за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Президента України, Вищого адміністративного суду України, -

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11 вересня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 7 листопада 2006 року було відмовлено у прийнятті позовної заяви суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Президента України, Вищого адміністративного суду України.

В основу зазначених ухвал було покладено висновки про те, що спір про визнання дій Генеральної прокуратури України, Президента України, Вищого адміністративного суду України неналежними та неефективними має розглядатися за місцем знаходження позивача.

Не погоджуючись з зазначеними судовими ухвалами суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 11 вересня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 7 листопада 2006 року, направивши справу для розгляду позову по суті.

В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на порушення судами норм процесуального права, зокрема пункту шостого Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з пунктом шостим розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , в редакції Закону України від 06.10.2005 р. N 2953-IV (2953-15) , яка набула чинності з 1 листопада 2005 року, до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Отже, підсудність позовної заяви, поданої 31 серпня 2006 року, мала визначатися також за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , оскільки про інший порядок визначення підсудності у правовій нормі не зазначено.

Вказівка про визначення підсудності за правилами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) містилася у попередній редакції розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , яка втратила чинність до моменту подання позовної заяви.

Згідно з частиною другою статті 19 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача.

З огляду на те, що місцезнаходженням позивача є Рівненська область, вимоги заявлено про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо конкретного позивача, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що справа не підсудна Господарському суду міста Києва.

Колегією суддів не приймаються посилання скаржника на прийняття Господарським судом міста Києва його позову до Державної податкової адміністрації України про визнання я невідповідності законодавству України положень Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 року №50, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19.05.1993 року за №50 (z0050-93) .

Вищезазначений спір за своєю правовою природою є спором про визнання нечинним нормативно - правового акту, який згідно з частиною третьою статті 19 КАС України має вирішуватися окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225- 229 КАС України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судове рішення суду апеляційної інстанцій постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Керуючись ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 відхилити, ухвалу Господарського суду міста Києва від 11 вересня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 7 листопада 2006 року залишити без змін.