розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Чернігівській області про визнання дій неправомірними і призначення пенсії за касаційною скаргою УМВС України в Чернігівській області на постанову апеляційного суду Чернігівської області від 10 липня 2006 року,

У лютому 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до УМВС України в Чернігівській області про визнання дій неправомірними і призначення пенсі. Позовні вимоги мотивував тим, що він звернувся до відповідача з відповідною заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до п. "б" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб", але, як вважає позивач, в цьому йому було безпідставно відмовлено.

Постановою Козелецького районного суду від 21 квітня 2006 року в задоволенні вимог ОСОБА_1 було відмовлено.

Постановою апеляційного суду Чернігівської області від 10 липня 2006 року рішення суду першої інстанції скасовано. Ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, оскільки суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права. Зокрема, ч.1 ст.2 і п. "б" ст. 50 Закон України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб".

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши доводи касаційної скарги за матеріалами справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на момент звернення з заявою до відповідача про призначення пенсії за вислугу років досяг 45-річного віку, мав загальний трудовий стаж понад 25 років, з яких військова служба становила більш 12 років 6 місяців.

Відповідно до п. "б" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку, крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.

Доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 не відноситься до осіб, на яких поширюється чинність вищезазначеного Закону та те, що за рішенням суду пенсія буде призначена особі, яка не мае право на пенсію на визначений момент її призначення не відповідають дійсності та спростовуються встановленими у суді обставинами.

З діючим на той час законодавством - Законом України "Про пенсійне забезпечення військових осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (2262-12) така пенсія призначалася при наявності зазначених вище умов незалежно від часу звернення за пенсією та звільнення з військової служби.

Зміни до п.б ст.12 вказаного Закону були внесені 4 квітня 2006 року і ці зміни встановлюють, що відповідний стаж, вік та вислуга років повинна мати місце на час звільнення з військової служби. Раніше діючий закон такого обмеження не передбачав.

Суд апеляційної інстанції правильно застосував редакцію норми закону, яка діяла на момент виникнення правовідносин та обгрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1, оскільки останній звернувся за призначенням пенсії у січні 2006 року, тобто до внесення відповідних змін в зазначений Закон, а тому відповідач безпідставно відмовив в призначенні пенсії. У даному випадку повинна застосовуватися та редакція Закону, яка була чинною на момент його звернення для призначення пенсії.

Оскільки оскаржуване судове рішення постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального закону, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 224, 230 КАС України, колегія суддів -

Касаційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду Чернігівської області від 10 липня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Чернігівській області про визнання дій неправомірними і призначення пенсії - без змін.