Окружний адміністративний суд міста Києвав у складі:

головуючого - судді Добрянської Я.І.,

секретаря судового засідання Коваль А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

За участю представників сторін

від позивача Лобіков Д.В. (довіреність від 01.10.2007 р.№ 70); Левченко С.М. (довіреність від 02.04.2007 р. № 34); Радкевич С.О. (довіреність від 24.07.2007 р. № 56); Бєломєстнов О.Ю. (довіреність від 25.10.2007 р. № 76); Романенко В.В. (довіреність від 07.09.2007 р. № 65)

від відповідача Сунцова Ю.В. (довіреність від 18.06.2007 р, № 983/9/10-206); Шевчук О.М. (довіреність від 11.10.2007 р. № 1717/9/10-110)

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 14.12.2007 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До окружного адміністративного суду м. Києва звернулося відкрите акціонерне товариство Комерційний банк "Національний стандарт"з позовом про визнання нечинними податкових повідомлень –рішень спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 05.03.2007р. №0000224310/0; від 05.03.2007р. №0000244310/0; від 05.03.2007р. №0000254310/0; від 13.04.2007р. №0000454310/0; від 13.04.2007р. №0000464310/0; від 13.04.2007р. №0000254310/1; від 05.07.2007р. №0000254310/2; від 05.07.2007р. №0000454310/2; від 05.07.2007р. №0000464310/2.

Заявою від 18.09.2007 р. № 3004/05 позивач збільшив позовні вимоги та просив визнати нечинними податкові повідомлення –рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 05.03.2007р. №0000224310/0; від 05.03.2007р. №0000244310/0; від 05.03.2007р. №0000254310/0; від 13.04.2007р. №0000454310/0; від 13.04.2007р. №0000464310/0; від 13.04.2007р. №0000254310/1; від 05.07.2007р. №0000254310/2; від 05.07.2007р. №0000454310/2; від 05.07.2007р. №0000464310/2 та від 11.09.2007р. № 0000254310/3, від 11.09.2007р. № 0000454310/3, від 11.09.2007р. № 0000464310/3.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наведені податкові повідомлення –рішення прийняті відповідачем з порушенням вимог законодавства. А саме, визначаючи податкові зобов’язання з податку на землю відповідач не прийняв до уваги надану позивачем довідку про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка свідчить про знаходження у його користуванні 800,48 кв.м. землі. Тому, відповідач дійшов помилкового висновку про те, що розмір земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні позивача, складає 1122,38 кв.м. Позивач також посилається на відсутність у відповідача на момент оформлення акту перевірки документів, які б підтверджували факт використання земельної ділянки саме у розмірі 1122,38 кв.м.

Щодо податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств позивач вважає їх визначення таким, що не відповідають Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , Закону України "Про банки та банківську діяльність" (2121-14) , Закону "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та іншим нормативно-правовим актам.

Так, позивач вказує, що існує неузгодженість між нормами п.п. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"та п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"щодо відображення у податковому обліку сум ПДВ, сплачених під час придбання легкових автомобілів. З посиланням на п.п.4.4.1 п. 4.1 ст. 4 Закону "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"позивач стверджує про наявність у цій ситуації конфлікту інтересів. У зв’язку з цим він вважає, що рішення має прийматися саме на його користь. Крім того, позивач обґрунтовує вимоги у цій частині необхідністю застосування спеціальної норми, якою вважає п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону "Про ПДВ". Відповідно до цього підпункту суми ПДВ у складі вартості придбаних легкових автомобілів підлягають віднесенню до валових витрат, що обумовлює відсутність об’єкта оподаткування податком на прибуток.

Стосовно висновків відповідача про неправомірність віднесення до групи 4 основних фондів веб-сайту позивач вказує, що авторські майнові права на нього він не отримував. Розуміння відповідачем пункту договору, за яким був розроблений веб-сайт, щодо переходу авторських прав вважає помилковим, оскільки у договорі не зазначені конкретні майнові авторські права. У цьому випадку Закон України "Про авторське право і суміжні права" (3792-12) встановлює, що не зазначені у договорі права не передаються.

Також, позивач посилається на помилковість висновків відповідача щодо порушення порядку амортизації міні-АТС. З посиланням на Положення про технічний захист інформації в Україні позивач стверджує, що міні-АТС вважається складовою частиною інформаційної системи та одночасно машиною для автоматичної обробки інформації. Такі об’єкти згідно з п.п.8.2.2п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"відносяться до четвертої групи основних фондів, що спростовує доводи відповідача.

Щодо віднесення до валових витрат сум сформованого страхового резерву позивач зазначає, що відповідач не має законних повноважень для перевірки правильності його формування. Такі повноваження належать Національному банку України. Відповідачеві були надані документи, на підставі яких він мав можливість встановити загальну суму усіх кредиторських вимог та суми сумнівної заборгованості. Рух коштів по рахункам був наданий відповідачеві без конкретизації осіб клієнтів банку, оскільки цього вимагає банківська таємниця. У наданні конкретних кредитних справ відповідачеві було відмовлено через невідповідність його запитів вимогам Закону "Про банки та банківські діяльність" (2121-14) . За твердженням позивача відсутність у відповідача кредитних справ конкретних клієнтів не може заважати перевірці складу валових витрат щодо сум віднесеного до них страхового резерву. Відповідно до п.п. 12.2.1, 12.2.3 п. 12.2 ст. 12 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств"базу, від якої залежить розмір страхового резерву, що відноситься до валових витрат, визначає загальна сума виданих кредитів. Крім того, позивач посилається на неправомірність відображення у акті перевірки порушення п.п.5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств". Цей підпункт встановлює, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Кредитні справи клієнтів не є розрахунковими, платіжними, або іншими документами, ведення яких передбачене правилами ведення податкового обліку.

Також, позивач спростовує висновки відповідача щодо порушення п.п.5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств"у зв’язку з ненаданням кредитних справ, що підтверджували б правомірність страхування кредитів за ними. Позивачем надані платіжні документи, які підтверджують факт перерахування страхових платежів за договорами про страхування кредитів з ЗАТ "Фінансова група "Страхові традиції".

Крім того, позивач вказує на неправомірність застосування до нього штрафних санкцій за несвоєчасне перерахування до бюджету податку на доходи нерезидентів. Так, ним був утриманий та сплачений цей податок при виплаті процентів на користь АТ "Огрес Комерцбанк", що є резидентом Латвійської республіки. Позивач вважає, що санкції відповідно до п.п. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"можуть застосовуватися лише у випадках, коли нарахування та сплата податку має передувати виплатам. Підпунктом 13.2 ст. 13 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачений обов’язок нараховувати та сплачувати податок з доходу нерезидента під час його виплати, а не до виплати. Позивач також посилається на порушення строку застосування штрафних (фінансових) санкцій, який встановлений ст. 250 Господарського кодексу України.

Відповідач у запереченнях на позовну заяву №1690/9/10-206 від 04.10.2007р. та додаткових поясненнях без номера та дати заперечує проти задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Ним була проведена планова виїзна перевірка позивача, під час якої було встановлене, що позивач згідно з Державним земельним кадастром є користувачем земельної ділянки площею 1122,38 кв.м. Це підтверджується довідкою Головного управління земельних ресурсів №07-05/6802 від 12.03.2007р. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про плату за землю"користування землею є платним. Підставою для нарахування податку на землю згідно зі ст. 31 Закону "Про плату за землю' є дані державного земельного кадастру. Позивачем у встановлені наказом ДПА України №582 від 02.12.2003р. (z1159-03) строки розрахунок земельного податку з ділянки площею 1122,38 кв.м. не був поданий, податок не сплачений. Тому, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення, якими позивачеві визначені податкові зобов’язання з податку на прибуток у сумі 9279грн. та застосовані штрафні санкції у сумі 4639,5 грн. Відповідач вважає, що наявність у позивача документів, які підтверджують право користування земельною ділянкою площею 800,48 кв.м. не виключає його обов’язку сплачувати податок за усю земельну ділянку площею 1122,38 кв.м. З посиланням на рішення Конституційного суду України від 22.09.2005р. (v005p710-05) відповідач стверджує, що відсутність документів, які встановлюють право користування ділянкою не є підставою для звільнення від сплати податку, оскільки він справляється на підставі даних Державного земельного кадастру.

Щодо донарахування податку на прибуток та застосування відповідних штрафних санкцій відповідач вказує, що відповідно до п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону "Про податок на додану вартість", сума податку, сплаченого при придбанні легкового автомобіля, що включаються до складу основних фондів, не включається до податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат. Легкові автомобілі, що були придбані позивачем, згідно з п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств"відносяться до другої групи основних фондів. Підпунктом 8.4.1 тієї самої статті чітко визначено, що у разі придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання без урахування сплаченого ПДВ. Одночасно п.п. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств"забороняє включення до складу валових витрат суми ПДВ, що включені до ціни товарів, які придбаваються платником податків для подальшого використання у власній господарській діяльності. Зважаючи на ці норми відповідач дійшов висновку, що сплачені у складі вартості легкових автомобілів суми ПДВ не відносяться до складу податкового кредиту, не збільшують балансову вартість основних фондів, які підлягають амортизації, не підлягають віднесенню до валових витрат, а погашаються за рахунок інших джерел. Тому позивач неправомірно включив до скалу балансової вартості основних фондів другої групи суму ПДВ, яка сплачена у складі вартості придбаних ним легкових автомобілів.

Щодо віднесення до 4-ї групи основних фондів веб-сайту відповідач з посиланням на Порядок функціонування веб-сайтів органів державної виконавчої влади стверджує, що веб-сайт є програмним засобом, тобто сукупністю програм. Статтею 155 ГК України та ст. 420 ЦК України комп’ютерні програми віднесені до об’єктів права інтелектуальної власності. Ці об’єкти підпадають під визначення нематеріальних активів, яке міститься у п. 1.2 ст. 1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств". Договором між позивачем та ТОВ "Піментос"передбачене, що після підписання акту приймання –передачі та здійснення всіх розрахунків останній передає позивачеві авторські майнові права на веб-систему. Враховуючи це, відповідач дійшов висновку про набуття позивачем нематеріального активу у вигляді веб –сайту. Згідно з п.п. 8.1.2, 8.3.9 ст. 8 наведеного вище Закону нематеріальні активи підлягають амортизації за лінійним методом. Позивач у порушення вказаних норм здійснював амортизацію веб-сайту, як основного фонду 4-ї групи, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств.

Стосовно перевірки правильності формування та віднесення до складу валових витрат позивача сум сформованого страхового резерву відповідач вказує, що позивачем були укладені кредитні договори з ТОВ "Алеф", ПП Савченко О.С., СФГ "Чирченко". Позивач неправомірно сформував страхові резерви за цими кредитами, оскільки вони були забезпечені заставою. Позивачем не була надана інформація про рух коштів по рахункам цих осіб та розрахунки формування страхового резерву без ідентифікації осіб клієнтів. Це робить неможливим встановити точну суму сформованого страхового резерву на дату прийняття заставного майна на баланс позивача. Відповідач зазначає, що п.п. 12.2.1 п. 12.2 ст. 12 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств"встановлює обов’язок банків створювати страховий резерв для відшкодування можливих витрат по основному боргу за всіма видами кредитів, гарантій, порук, придбаних цінних паперів, інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності. При цьому п.п. 12.2.2 тієї самої статті передбачає, що страховий резерв створюється фінансовою установою у розмірі, достатньому для покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється Національним банком України. Постановою Національного банку України №279 від 06.07.2000р. (z0474-00) затверджене Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків. Цим положенням регулюється класифікація кредитного портфелю банка з урахуванням ряду критеріїв, серед яких оцінка фінансового стану клієнта, наявність забезпечення кредиту, інформація про рух коштів по основному рахунку тощо. Отже, за твердженням відповідача з метою перевірки правильності класифікації кредитного портфелю банку позивачеві необхідна інформація про рух коштів по рахунку, фінансовий стан особу клієнта, наявність забезпечення виданого кредиту. Без цієї інформації податковий орган не може перевірити правильність класифікації кредитних операцій банка. Позивач на запити відповідача відмовив у наданні вказаної інформації з посиланням на вимоги Закону України "Про банки та банківські діяльність" (2121-14) . Цим він позбавив відповідача можливості встановити фактори, від яких залежить класифікація кредитного портфеля, і, як наслідок, правильність формування страхового резерву. За таких підстав відповідач дійшов висновку про порушення позивачем п.п 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", яка встановлює, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Стосовно повноти та своєчасності утримання та сплати до бюджету податку на доходи нерезидентів з джерелом їх походження з України відповідач зазначає, що за період з 31.08.2005р. по 28.02.2006р. під час виплати доходів на користь нерезидента –АТ "Огрес Комерцбанка"позивач несвоєчасно утримав та перерахував до бюджету податок на доходи нерезидентів у сумі 13 719,18 грн. За це порушення п. 17.1.9 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"встановлена відповідальність у вигляді штрафних санкцій. Відповідач вважає, що посилання позивача на строки застосування адміністративно –господарських санкцій не можна приймати до уваги, оскільки дія Господарського кодексу (436-15) не розповсюджується на податкові відносини.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

Позивач, Відкрите акціонерне товариство комерційний банк "Національний стандарт"є юридичною особою, (код ЄДОПОУ 19020301). Попередня назва позивача –Відкрите акціонерне товариство комерційний банк "Славутич"була змінена на Відкрите акціонерне товариство комерційний банк "Національний стандарт", що підтверджується витягом зі Статуту позивача, копією свідоцтва про державну реєстрацію, виписки з Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців, та беззмінним кодом ЄДРПОУ.

Відповідачем, Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків, була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного, та іншого законодавства за період з 01.07.2004р. по 30.09.2006р., результати якої відображені у акті перевірки №247/43-10/19020 (надалі –Акт перевірки).

Під час перевірки відповідачем були встановлені порушення п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 8.1.1 п. 8.1, п.п. 8.2.2 п. 8.2, п.п. 8.3.9 п. 8.3, п.п. 8.4.1 п. 8.4, п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижений податок на прибуток на суму 1 165 932, 95 грн. Відповідачем, також було встановлене порушення ст. 13 Закону України "Про плату за землю", внаслідок чого занижений земельний податок у сумі 9 848,94 грн. Крім того, у Акті перевірки відображене порушення п. 13.2 ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яке полягає в несвоєчасному утриманні та перерахуванні до бюджету податку на дохід нерезидента.

На підставі Акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення рішення від 05.03.2007р. №0000244310/0, яким позивачеві визначена сума податкових зобов’язань з земельного податку у сумі 9 484,94 грн., застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 4 924,47 грн. усього на суму 14 773,41 грн.; № 0000224310/0 про визначення податкових зобов’язань з податку на прибуток у сумі 1 165 932,95 грн. та застосовані штрафні санкції у сумі 1 106 507,33 грн. усього на суму 2 272 440,28 грн.; №0000254310/0 про визначення податкових зобов’язань зі штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасне утримання та перерахування до бюджету податку на прибуток іноземних юридичних осіб у сумі 27 438,36 грн.

Позивач не погодився з прийняттям наведених податкових повідомлень –рішень та подав відповідачеві скаргу від 21.03.2007р. №461/05 в порядку апеляційного узгодження згідно з п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ (надалі –Закон 2181). Рішенням спеціалізованої ДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків №4818/10/25-013 від 10.04.2007р. скасоване податкове повідомлення –рішення №0000244310/0 від 05.03.2007р. у частині податку на землю в сумі 569,94 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 284,97 грн. Також у частині визначення штрафних (фінансових) санкцій в сумі 34 992,65 грн. на підставі п.п. 17.1.6 ст. 17 Закону 2181 скасоване податкове повідомлення-рішення №0000224310/0 від 05.03.2007р. Інші податкові повідомлення –рішення залишені без змін.

Відповідно до абз. "б"п.п. 6.4.1 п. 6.4 ст. 6 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", податкове повідомлення вважається відкликаним у разі, якщо контролюючий орган скасовує або змінює раніше прийняте рішення про нарахування суми податкового зобов’язання (пені і штрафних санкцій) або податкового боргу внаслідок їх адміністративного оскарження. Враховуючи, що податкові повідмолення-рішення №0000244310/0 від 05.03.2007р. та № 0000224310/0 від 05.03.2007р. частково скасовані відповідачем, вони вважаються відкликаними та не спричиняють для позивача наслідків у вигляді обов’язку сплатити зазначені у них суми. Тому наведені податкове повідомлення –рішення не порушують прав та охоронюваних законом інтересів позивача і позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

У відповідності з п. 4.3 "Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій", який затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 27.05.2003 N 247 (z0467-03) ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 червня 2003 р. за N 467/7788 (z0467-03) ) з метою доведення граничних строків сплати податкових зобовязань 13.04.2007р. позивачеві були надіслані податкові повідмолення –рішення: № 000464310/0 про визначення суми податкових зобов’язань з земельного податку у сумі 9279 грн., застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 4639,5 грн. усього на суму 13918,5 грн.; № 0000454310/0 про визначення податкових зобов’язань з податку на прибуток у сумі 1 165 932,95 грн. та застосовані штрафні санкції у сумі 1 071 614,68 грн. усього на суму 2 237 447,63 грн.; №0000254310/1 про визначення податкових зобов’язань зі штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасне утримання та перерахування до бюджету податку на прибуток іноземних юридичних осіб у сумі 27 438,36 грн.

Позивачем до Державної податкової адміністрації у м. Києві була подана скарга №1530/05 від 23.04.2007р., за результатами розгляду якої рішенням №2284/10/25-114 від 25.06.2007р. податкові повідомлення –рішення від 13.04.2007р. № 000464310/0, №0000454310/0, №0000254310/1 залишені без змін. За наведених вище підстав відповідачем були направлені позивачеві податкові повідомлення –рішення від 05.07.2007р. №000464310/2, №0000454310/2, 0000254310/2, які за змістом аналогічні попереднім.

Позивачем до Державної податкової адміністрації України була подана скарга №2183/05 від 06.07.2007р., за наслідками розгляду якої було прийняте рішення №8571/6/25-021 від 05.09.2007р. Згідно з цим рішенням прийняті раніш податкові повідомлення –рішення залишені без змін. 11.09.2007р. відповідачем були направлені позивачеві податкові повідомлення –рішення № 0000464310/3, №0000454310/3, 0000254310/3, які за змістом також аналогічні відповідним податковим повідомленням –рішенням від 05.07.2007р. та 13.04.2007р.

Суд вважає, що вимоги про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 05.03.2007р. №0000254310/0; від 13.04.2007р. №0000454310/0, №0000464310/0, №0000254310/1; від 05.07.2007р. №0000254310/2, №0000454310/2, №0000464310/2 та від 11.09.2007р. № 0000254310/3, № 0000454310/3, № 0000464310/3 підлягають задоволенню частково виходячи з наступного.

За результатами перевірки відповідачем було встановлене та відображене у Акті перевірки (арк.45, розділ 3.1.7.1) порушення позивачем вимог ст. 13 Закону України "Про плату за землю", яке полягає у заниженні земельного податку у сумі 9 279 грн. За даними Державного земельного кадастру, які надані листом ДПА у м. Києві №1309/7/15-707 від 17.04.2006р. у користуванні позивача знаходиться земельна ділянка (кадастровий номер 85:311:030) площею 1122,38 кв.м. Відомості про наявні сть у державному земельному кадастрі даних про такий розмір земельної ділянки підтверджуються листом Головного управління земельних ресурсів №07-05/6802 від 12.03.2007р.

Втім, позивач при нарахуванні та сплаті земельного податку протягом 2004-2006р. керувався довідкою про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №Ю-11739/2002 від 22.05.2002р., яка видана Київським міським управлінням земельних ресурсів. Згідно з цією довідкою площа земельної ділянки складає 800,48 кв.м.

Статтею 206 Земельного кодексу України передбачене, що використання землі в Україні є платним. Об’єктом плати за землю є земельна ділянка. Аналогічні приписи містяться у статтях 2 та 5 Закону України "Про плату за землю". Згідно зі ст. 13 цього Закону підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Вказане узгоджується зі ст. 194 Земельного кодексу України, відповідно до якої призначенням Державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Отже, розмір земельного податку визначається у залежності від площі земельної ділянки, дані про яку містяться виключно у державному земельному кадастрі. Надана позивачем довідка про нормативну грошову оцінку земельної ділянки не спростовує наведені відповідачем докази знаходження у державному земельному кадастрі даних щодо площі земельної ділянки позивача. Суд не приймає її до уваги, оскільки вона видана 22.05.2002р., у звязку з чим не може беззаперечно свідчити про кількісну характеристику земель, які знаходилися у користуванні позивача протягом 2004-2006 років.

Крім того, відповідно до ст. 196 Земельного кодексу України державний земельний кадастр включає окремо як грошову оцінку земельних ділянок, так і облік кількості та якості земель. При цьому згідно зі ст. 203 ЗК України саме облік кількості та якості земель відображає відомості, які характеризують кожну земельну ділянку за площею та складом угідь. Функцієй грошової оцінки земельної ділянки у складі державного земельного кадастру не є визначення площі земельної ділянки.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на відсутність на момент перевірки документів, які підтверджували б його право на користування земельно ділянкою площею 1122,38 кв.м. У акті перевірки відповідач посилається на лист ДПА у м. Києві від 17.04.2006р. №1309/7/15-707, у якому міститься інформація про дані державного земельного кадастру. Отриманий відповідачем після завершення перевірки лист Головного управління земельних ресурсів №07-05/6802 від 12.03.2007р. тільки підтверджує ці дані.

У разі незгоди з даними державного земельного кадастру позивач не позбавлений права у встановленому законом порядку оскаржити їх до суду.

Зважаючи на це позовні вимоги у частині визнання нечинними податкових повідомлень –рішень № 0000464310/0 від 13.04.2007р., №0000464310/2 від 05.07.2007р. та № 0000464310/3 від 11.09.2007р. не підлягають задоволенню.

Відповідачем під час перевірки дотримання порядку амортизації основних фондів були встановлені та відображені у акті перевірки (арк. Акту 34) факти порушення позивачем п.п. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"(надалі –Закон "Про оподаткування…"). А саме, позивач неправомірно включив до балансової вартості основних фондів суму податку на додану вартість, який був сплачений ним при придбанні легкових автомобілів. Згідно наданого відповідачем розрахунку податкових зобов’язань з податку на прибуток наведене порушення призвело до нараування податку у сумі 7 042,36грн.

Відповідно до п.п. 8.4.1 п.8.4 ст. 8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв’язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Пунктом 5.3.3. п. 5.3 ст. 5 Закону, встановлено, що не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання.

Одночасно існує норма п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(надалі –"Про ПДВ"), згідно з якою не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Згідно з Актом перевірки позивачем придбавалися легкові автомобілі, які були включені до другої групи основних фондів. Тому, суд погоджується з твердженням позивача про необхідність застосування норми п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону "Про ПДВ'як спеціальної щодо формування валових витрат при придбанні легкових автомобілів.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на невідповідність такого порядку формування валових витрат нормам Закону "Про оподаткування…" (334/94-ВР) , до якого не були внсені відповідні зміни. Пунктом 4 статті 8 КАС України передбачена заборона відмови в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як вже зазначалося, норми п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону "Про ПДВ' є спеціальними, оскільки регулюють питання оподаткування конкретної операції. Крім того, суд враховує, що така редакція п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону "Про ПДВ" прийнята згідно із Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" (2505-15) (Відомості Верховної Ради, 2005, N 17, N 18-19, ст.267), тобто пізніше, ніж наведені вище норми Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) .

Зважаючи на те, що об’єкт оподаткування податком на прибуток згідно з п. 3.1 ст. 3 Закону "Про оподаткування…"визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань, наведене у Акті перевірки порушення п.п. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 вказаного Закону не призвело до заниження податкових зобов’язань позивача з податку на прибуток.

При прийнятті постанови у цій частині суд враховує приписи п.п. 4.4.1 п. 4.4. ст. 4 Закону 2181, відповідно до якого у разі, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У акті перевірки відповідачем при нарахуванні податку на прибуток також відображене порушення п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону "Про оподаткування…"(арк. Акту 36), згідно з яким позивач неправомірно застосував для амотризації нематеріального активу у вигляді веб-системи норми амортизації, що передбачені для четвертої групи основних фондів. За розрахунком відповідача це порушення спричинило заниження податку на прибуток у сумі 592,43 грн.

Відповідачем було встановлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ "Піментос"(виконавець) був укладений договір №П-91 від 25.12.2003р., за яким останній зобов’язується створити та розмістити у мережі Інтернет веб-систему, а позивач –прийняти та оплатити цю роботу. Загальна вартість створення веб-системи –6600 грн. Відповідно до п. 7.3 договору виконавець передає замовнику авторські майнові права на веб-систему, за винятком права на програмні компоненти тільки після підписання акту прийому-передачі та здійснення всіх розрахунків. Акт виконаних робіт підписаний 19.04.2004р., останній платіж за договором проведений 21.04.2004р.

Відповідач вважає, що веб-система за змістом є комп’ютерною програмою, яка вважається об’єктом права інтелектуальної власності (авторського права), і тому підпадає під визначення "нематеріальний актив". Відповідно до п.п. 8.1.2, 8.3.9 п. 8.3 ст. 8 Закону "Про оподаткування…"для амортизації нематеріальних активів застосовується лінійний метод. На відміну від цього, позивач здійсював амортизацію веб-системи як основного фонду четвертої групи, чим порушив вимоги наведених пунктів закону.

Суд вважає такі висновки неправомірними виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 8 Закону України "Про авторське право і суміжні права"комп’ютерні програми віднесені до обєктів авторського права.

Пунктом 1.2 ст. 1 Закону "Про оподаткування…"встановлене, що нематеріальний актив —це об’єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об’єктом права власності платника податку.

Підпункт 8.3.9. п. 8.3 ст. 8 Закону "Про оподаткування …" встановлює окремий порядок (лінійний метод) для амортизації нематеріальних активів.

Одночасно п.п. 8.2.2. п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування …"до 4-ї групи основних фондів відносить комп'ютерні програми. При цьому у наведеному підпункті мається вказівка, що термін "комп’ютерна програма" розуміється у значенні, наведеному у законодавстві з питань охорони авторських та суміжних прав.

Суд погоджується з твердженням відповідача, що веб-система є комп’ютерною програмою, яка може бути об’єктом авторських майнових прав. Втім, суд вважає, що комп’ютерні програми підлягають амотризації як основні фонди четвертої групи. Такого висновку суд дійшов через наявність прямої вказівки на включення комп’ютерних програм у розумінні законодавства з питань охорони авторських та суміжних прав до четвертої групи основних фондів у підпункті 8.2.2 п. 8 ст. 8 Закону "Про оподаткування…". Ця норма є спеціальною у порівнянні з п.п. 8.3.9. п. 8.3 ст. 8 Закону "Про оподаткування …", оскільки передбачає порядок амортизації конкретного об’єкта, а не нематеріальних активів взагалі.

Крім того, суд приймає до уваги твердження позивача про відсутність факту передачі авторських майнових прав на веб –систему. По-перше, договором між позивачем та ТОВ "Піментос"не визначені конкретні авторські майнові права, що з урахуванням ст. 31 Закону України "Про авторське право і суміжні права" є підставою вважати ці права не переданими. По-друге, відповідачем не встановлена наявність первинних бухгалтерських чи інших документів, як-то довіреностей на отримання цінностей, що підтверджували б передачу саме нематеріального активу. Судом також враховується, що п. 7.3 договору між позивачем та ТОВ "Піментос"передбачає передачу авторських майнових прав на веб-систему, за винятком права на програмні компоненти.

Стосовно встановленого відповідачем порушення п.п. 8.1.1 п. 8.1, п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств"щодо неправомірного застосування позивачем норм амортизації для основних фондів "Міні –АТС"(арк.. Акту 37), що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 1 481,57 грн. суд вважає ці висновки необґрунтованими.

За змістом акту перевірки позивачем були придбані Міні –АТС, які після введення в експлуатацію він амортизував як основні фонди 4-ї групи. Відповідач стверджує, що за технічними характеристиками Міні-АТС не відносяться до основних фондів, що перераховані у складі 1, 2 та 4 групи, тому підлягають віднесенню до третьої групи основних фондів.

Згідно з ч. 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач проти заявленого позову заперечував повністю, однак будь-яких доказів на підтвердження правомірності наведених висновків не надав.

У відповідності до п. 2.3.4 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, що затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005р. N 327 (z0925-05) не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб’єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів. У порушення цієї норми відповідач у акті перевірки не послався на жоний доказ, що підтверджував би його висновки про технічні характеристики Міні-АТС.

З урахуванням цього суд приймає до уваги посилання позивача на підпункт 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування …", яким визначений склад 4-ї групи основних фондів. Згідно з ним до четвертої групи основних фондів відносяться: електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів). Ту обставину, що до функцій автоматичної телефонної станції віднесене приймання та розподіл телефонних дзвінків суд вважає загальновідомою, і такою, що відповідно до п. 2 ст. 72 КАС України не потребує доказування. Відповідачем таке твердження не спростовується. Отже Міні-АТС вважається машиною для автоматичного оброблення інформації, яка передбачена у складі 4-ї групи основних фондів, що спростовує твердження відповідача про необхідність її амортизації у складі 3-ї групи основних фондів.

Також відповідачем при перевірці позивача встановлено та відображене у Акті перевірки (арк. Акту 23) порушення п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону "Про оподаткування…", внаслідок чого згідно з розрахунком відповідача були занижені податкові зобовязання з податку на прибуток у сумі 1086360,25 грн.

Так, відповідачеві для перевірки були надані кредитні справи ТОВ "Алеф", ПП "Савченко О.С.", СФГ "Черченко"та ПП "НАКК". В ході перевірки даних кредитних справ відповідач дійшов висновків про необхідність використання інформації про рух коштів по рахункам позичальників, а також розрахунків страхового резерву з ідентифікацією осіб позичальників.

Крім того, матеріали справи містять копії листів відповідача, за якими він просить позивача надати кредитні, юридичні, адміністративні справи клієнтів банку з виписками по основному рахунку (видача та погашення кредиту), договори доміціляції векселів із зазначенням конкретної особи, та інші документи. Позивач відмовив у наданні цих документів, внаслідок чого відповідач зробив висновок про неможливість перевірки правильності формування страхового резерву. Зважаючи на це, відповідач у Акті перевірки зазначив, що до складу валових витрат не належать будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Тобто, підставою для виключення зі складу валових витрат сум сформованого позивачем страхового резерву відповідач визначив відсутність документів, на підставі яких він мав би можливість перевірити правильність формування страхового резерву.

Суд не погоджується з такими висновками відповідача.

Згідно з п.п. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону "Про оподаткування…"до складу валових витрат включаються суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону. Отже, склад валових витрат залежить від дотримання порядку віднесення коштів до страхових резервів, який встановлений статтею 12 Закону "Про оподаткування…".

Відповідно до п.п. 12.2.1 п. 12.2 ст. 12 Закону "Про оподаткування…"будь-який банк зобов'язаний створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством.

Підпунктом 12.2.3 пункту 12.2 ст. 12 Закону "Про оподаткування.." визначене, що розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення валових витрат фінансової установи, для комерційних банків не може перевищувати 10 відсотків від суми боргових вимог, а саме сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду.

З урахуванням положень цього підпункту іншою нормою Закону "Про оподаткування…"(п.п. 12.2.2 п. 12.2. ст. 12) встановлено, що створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону.

З аналізу цих норм випливає, що стаття 12 Закону "Про оподаткування.."встановлює такий порядок віднесення коштів до страхових резервів, згідно з яким він визначається двома чинниками: достатністю для покриття ризиків неповернення основного боргу, що визнаний нестандартним у встановленому НБУ порядку; максимумом у 10 відсотків від сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками станом на останній робочий день звітного податкового періоду.

Як вже зазначалося, п.п. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону "Про оподаткування…"ставить склад валових витрат у залежність від дотримання вимог статті 12 Закону "Про оподаткування…"при формуванні страхового резерву. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про систему оподаткування"механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів), пільги щодо оподаткування можуть встановлюватися тільки Законами про оподаткування. Тому, для перевірки правомірності віднесення сум сформавного страхового резерву до складу валових витрат податковий орган має встановити відповідність такого віднесення виключно вимогам ст. 12 Закону "Про оподаткування". Постановою Правління Національного банку України від 6 липня 2000 р. N 279 (z0474-00) затверджене Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків. Цим положенням визначена методика оцінки заборгованості за кредитними операціями, а саме методика віднесення боргу до нестандартного. Згідно з п. 1.3 вказаного Положення банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, які у відповідності з п. 1.5 Положення відносять до стандартних або нестандартних ("під контролем", "субстандарстні", "сумнівні"та "безнадійні").

Як було встановлено під час розгляду справи, позивач надавав відповідачеві інформацію щодо руху коштів по рахункам, а також розрахунки сум страхового резерву без ідентифікації осіб позичальників. На підставі цієї інформації можливо визначити розмір сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками станом на останній робочий день звітного податкового періоду, а також заборгованість, яка згідно з наведеним вище Положенням визначена банком нестандартною.

За таких умов відповідач мав дані, на підставі яких можливо встановити відповідність сформованого кредиту вимогам статті 12 Закону "Про оподаткування…".

Висновки акту перевірки та заперечення відповідача проти адміністративного позову базуються не відсутності у податкового органу документів для перевірки правильності формування банком страхового резерву.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 4 ч.1 ст. 66 Закону України "Про банки та банківську діяльність" нагляд за діяльністю банків віднесений до повноважень Національного банку України. Спосіб здійснення нагляду встановлений у ст. 71, 73 того самого Закону. Статтею 55 Закону України "Про національний банк України"визначено, що Національний банк України здійснює функції банківського регулювання і нагляду за діяльністю банків в межах та порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими об’єднаннями, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів.

Затверджене постановою Правління Національного банку України від 6 липня 2000р. N 279 (z0474-00) "Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків"відноситься до нормативно-правових актів Національного банку. Тому, нагляд за його дотриманням банками, у тому числі щодо правильності розрахунків сум страхового резерву, здійснює Національний банк України. Таке твердження узгоджується з п. 9.5 зазначеного вище Положення, згідно з яким підрозділи системи банківського нагляду Національного банку систематично проводять перевірки звітності банків та їх філій щодо адекватності класифікації кредитних операцій та дотримання банками порядку створення і використання резерву.

Таким чином, до повноважень відповідача не належить перевірка правильності формування страхових резервів, оскільки це є повноваженням Національного банку України.

Таке відповідає обмеженням щодо доступу до банківської таємниці, які встановлені ст.ст. 60, 61 Закону України "Про банки та банківську діяльність". Згідно з ними інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківською таємницею. Запити відповідача про надання йому документів з ідентифікацією клієнтів банку не відповідали вимогам ст. 62 наведеного Закону, що є підставою для відмови у наданні такої інформації.

При цьому суд враховує, що витребувані документи не відносяться до розрахункових, платіжних або інших, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Акт перевірки містить посилання на ненадання відповідачеві кредитних, юридичних та адміністративних справ клієнтів позивача, документів щодо знаявності забезпечення кредитів, договорів доміціляції векселів, розрахунків страхових резервів та інш. Визначвення терміну "розрахунковий документ"міститься у п. 1.35 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", згідно з яким це документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача. Аналогічне визначення стаття 16 вказаного вище Закону дає платіжним документам. Правила ведення податкового обліку, тобто нормативні акти, що прийняті у відповідності, та на виконання законів про оподаткування, не передбачають обов’язок ведення та зберігання тих документів, що були витребувані відповідачем.

За результатами перевірки відповідачем встановлено порушення п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону "Про оподаткування…", відповідно до якого не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Саме на підставі вказаного підпункту, порушення якого спростовано вище, позивачеві визначені податкові зобов’язання з податку на прибуток.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача щодо наявності у нього повноважень з перевірки правильності класифікації позивачем заборгованості як нестандартної, оскільки базою, від якої розраховується розмір страхового резерву, є сума всіх боргових вимог, а не тільки нестандартної заборгованості.

Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що висновки відповідача щодо завищення валових витрат на суму 4 375 547,64 грн. не відповідають приписам ст.5, 12 Закону "Про оподаткування…"та зроблені з порушенням ч. 2 ст. 19 Конституції України щодо меж повноважень податкового органу.

Також суд вважає помилковим визначення відповідачем податкових зобов’язань з податку на прибуток в сумі 41 386 грн. за порушення п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону "Про оподаткування…"(арк. Акту 31).

Так, відповідачем було встановлене, що позивач здійснював страхові платежі за договором про страхування кредитів із ЗАТ "Фінансова група "Страхові традиції". На вимогу відповідача позивач не надав йому кредитні договори, що підтверджували б правомірність віднесення здійснених платежів до складу валових витрат. Тому відповідач дійшов висновку про порушення позивачем п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону "Про оподаткування…".

Позивачем надані суду копії платіжних документів, які підтверджують перерахування страхових платежів ЗАТ "Фінансова група "Страхові традиції". З урахуванням наведеної вище оцінки ненадання витребуваних відповідачем документів суд вважає спростованим його висновки про не підтвердження валових витрат платіжними чи розрахунковими документами.

За аналогічних підстав суд вважає безпідставними висновки Акту перевірки стосовно порушення позивачем п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону "Про оподаткування…"(арк. Акту 15), внаслідок якого відповідачем визначені податкові зобов’язання з податку на прибуток в сумі 28 890 грн.. Ненадання документів, що підтверджують операції з формування та розформування страхового резерву, не може бути підставою для висновків про заниження позивачем валових доходів внаслідок не включення до них сум, передбачених п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону "Про оподаткування…".

Крім того, у порушення вимог п. 1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, що затверджений Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 N 327 (z0925-05) , Акт перевірки у цій частині не містить посилання на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність факту отримання вказаних доходів.

За змістом адміністративного позову та доповнень до нього позивач навів обгрнутування незаконності та безпідставності визначення податкових зобов’язань з податку на прибуток за виключенням порушення, яке відображене на сторінці 31 Акту перевірки (арифметична помилка). Це порушення призвело до нарахування податку на прибуток у сумі 180 грн.

У відповідності з п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону 2181 у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов’язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов’язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов’язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов’язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п’ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули. З урахуванням цього штрафні санкції за п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону 2181, які відповідають наведеному вище донарахуванню складають 170 грн.

З огляду на необгрунтованість суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у цій частині. У іншій частині позовні вимоги про визнання нечинними податкових повідмолень –рішень від 13.04.2007р. №0000454310/0, від 05.07.2007р. №0000454310/2, від 11.09.2007р. № 0000454310/3 підлягають задоволенню.

Також відповідачем відображене у Акті перевірки порушення п. 13.2 ст. 13 Закону "Про оподаткування…"(арк. Акту 47), відповідно до якого позивачем за період з 31.08.2005р. по 28.02.2006р. до або під час виплати процентних доходів нерезидентові АТ "Огрес Комерцбанка"(Латвія) по договору від 10.08.2005р. не утриманий та не перерахований до бюджету податок на дохід нерезидентів на суму 13 719,18 грн.

За це порушення на підставі п.п. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону 2181 до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 27 438,36 грн.

Відповідно до п.п. 13.2 ст. 13 Закону "Про оподаткування…"резидент, що здійснює на користь нерезидента будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), зобов’язаний утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Статтею 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Латвійської Республіки "Про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно"передбачено, що проценти, які виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі. Однак, такі проценти можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на проценти, податок, що стягується, не повинен перевищувати 10 процентів від загальної суми процентів.

Між сторонами відсутній спір щодо застосування ставки оподаткування доходів АТ "Огрес Комерцбанка" за договором від 10.08.2005р. Також не має спору щодо факту утримання та оплати позивачем податку на доходи нерезидента. Повідомленнями –рішеннями від 05.03.2007р. №0000254 310/0, від 13.04.2007р. №0000254310/1, від 05.07.2007р. № 0000254310/2 та від 11.09.2007р. №0000254310/3 до позивача застосовані санкції за несвоєчасність такого утримання та перерахування до бюджету.

Підпунктом 17.1.9. п. 17.1 ст. 17 Закону 2181, передбачено, шо у разі коли платник податків здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов’язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов’язковою передумовою такої виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов’язання з такого податку, збору (обов’язкового платежу).

Отже, умовою застосвування санкцій за цією нормою є здійснення виплат без попереднього нарахування та сплати податку та одночасна наявність у законодавстві вимог про обов’язкову передумову виплат у вигляді нарахування та сплати податку.

Як вже було зазначено, п.п. 13.2 ст. 13 Закону "Про оподаткування…"встановлений обов’язок резидента, який здійснює на користь нерезидента будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, утримувати податок з таких доходів та сплачувати до бюджету під час такої виплати.

Законодавство про оподаткування не містить вимог щодо обовязкової передумови виплати доходів нерезидентам у вигляді утримання та сплати до бюджету податку на ці доходи. Тому, застосування п.п. 17.1.9. п. 17.1 ст. 17 Закону №2181-ІІІ до позивача за податковими повідомленнями –рішеннями від 05.03.2007р. №0000254310/0, від 13.04.2007р. №0000254310/1, від 05.07.2007р. № 0000254310/2 та від 11.09.2007р. №0000254310/3 не відповідає вимогам законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідач не надав суду належних доказів щодо правомірності прийнятих податкових повідомлень - рішень.

Згідно зі ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу –відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Згідно Прикінцевих та перехідних положень КАС України (2747-15) до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розмір судового збору, розмір цього збору за подання позовів немайнового характеру визначається відповідно до пп. "б" п.1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", тобто –3,40 грн.

У зв’язку з тим, що судом позов немайнового характеру задовольняється частково, судові витрати позивача зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню йому з Державного бюджету в половинному розмірі від максимальної ставки судового збору.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69- 71, 94, 97, 158- 163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

1. Позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк "Національний стандарт"про визнання нечинними податкових повідомлень –рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 05.03.2007р. №0000224310/0; від 05.03.2007р. №0000244310/0; від 05.03.2007р. №0000254310/0; від 13.04.2007р. №0000454310/0; від 13.04.2007р. №0000464310/0; від 13.04.2007р. №0000254310/1; від 05.07.2007р. №0000254310/2; від 05.07.2007р. №0000454310/2; від 05.07.2007р. №0000464310/2 та від 11.09.2007р. №0000254310/3, від 11.09.2007р. № 0000454310/3, від 11.09.2007р. № 0000464310/3 задовольнити частково.

2. Визнати нечинними податкові повідомлення –рішення спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

від 05.03.2007р. №0000254310/0, від 13.04.2007р. №0000254310/1, від 05.07.2007р. № 0000254310/2, від 11.09.2007р. № 0000254310/3 про визначення податкових зобов’язань зі штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасне утримання та перерахування до бюджету податку на прибуток іноземних юридичних осіб у сумі 27 438,36 грн.;

від 13.04.2007р. № 0000454310/0, від 05.07.2007р. №0000454310/2, від 11.09.2007р. №0000454310/3 у частині визначення податкових зобов’язань з податку на прибуток у сумі 1 165 752,95 грн. та застосовання штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1 071 444,68грн. усього на суму 2 237 197,63 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

3. Судові витрати в розмірі 1,70 грн. присудити на користь Відкритого акціонерного товариства "Комерційний банк "Національний стандарт".

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185- 187 Кодексу адміністративного судочинства України.