розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська на постанову Луганського апеляційного господарського суду від 18.04.2005 р.

у справі № 3/108

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ЛЕО"

до 1) Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська, 2) Відділення Державного казначейства у Жовтневому районі м. Луганська

про стягнення 72757,15 грн., -

У жовтні 2004 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "ЛЕО" звернулось до Господарського суду Луганської області з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) про зобов’язання податкового органу внести зміни до картки особового рахунку та зменшити суму нарахувань по сплаті вартості 184 торгових патентів за 1-4 квартал 2004р. на 322525,00 грн., зменшити суму пені, нараховану позивачу за несвоєчасну сплату торгових патентів в сумі 7752,36 грн. шляхом внесення відповідних змін до картки особового рахунку, повернути на рахунок позивача зайво сплачену вартість патентів за 2004 рік в сумі 78814,69 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що його вимоги про зобов’язання податкового органу внести зміни до картки особового рахунку та зменшити суму нарахувань по сплаті вартості 184 торгових патентів є правомірними, з огляду на те, що рішеннями місцевих та апеляційних господарських судів у справах № 6/90 н та 1/115н, які набрали законної сили, податкові вимоги відповідача про наявність податкового боргу по оплаті патенту у сфері грального бізнесу, визнані недійсними, а тому у позивача є всі законні підстави для звернення до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська про вирішення питання про зарахування зайво сплачених коштів в рахунок майбутніх платежів.

В ході судового розгляду ухвалою Господарського суду Луганської області від 11.01.2005р. до участі в справі було залучено другого відповідача – Відділення Державного казначейства України у Жовтневому районі м. Луганська.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 08.02.2005р., залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 18.04.2005р., позов задоволено. Зобов’язано Державну податкову інспекцію у Жовтневому районі м. Луганська внести зміни до картки особового рахунку позивача (Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ЛЕО") шляхом зменшення сум нарахувань за 1-4 квартали 2004 р. у розмірі 322 525,00 грн. Зобов’язано Державну податкову інспекцію у Жовтневому районі м. Луганська зменшити суму пені, нараховану за несвоєчасну сплату торгових патентів в сумі 7752,36 грн., шляхом внесення відповідних змін до картки особового рахунку, Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ЛЕО". Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "ЛЕО" повернуто з місцевого бюджету надміру сплачену вартість торгівельних патентів за 2004 рік в сумі 78814,69 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м. Луганська оскаржила його в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник послався на те, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом порушено норми матеріального та процесуального права, просив його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представник скаржника (відповідача-1) підтримав вимоги касаційної скарги.

Представник позивача заперечував проти задоволення касаційної скарги та просив рішення попередніх судових інстанцій залишити без змін.

Представники відповідача-2 в судове засідання не з’явились.

Справу розглянуто відповідно до приписів ч.4 ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "ЛЕО" здійснює діяльність у сфері грального бізнесу на підставі торгових патентів та знаходиться на обліку як платник податків.

У грудні 2003р. позивачем було придбано 184 торгових патента. При цьому з наявних в матеріалах справи платіжних доручень № 27 від 10.12.2003р. та № 30 від 12.12.2003р. вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "ЛЕО" за період з 01.01.2004р. по 31.03.2004р. сплачено 64400 грн. за 184 торгових патента, тобто по 350 грн. за 1 торговий патент.

Проте, податковим органом було надіслано позивачу першу податкову вимогу від 10.01.2004р. № 1/1 з нарахованою сумою податкового зобов’язання по сплаті за торгові патенти за перший квартал 2004 р. у розмірі 63436,28 грн.

Не погоджуючись з вказаною податковою вимогою позивач звернувся до Господарського суду Луганської області. Рішенням Господарського суду Луганської області від 20.04.2004року у справі № 6/90н, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.06.2004р., позов задоволено, податкова вимога № 1/1 від 10.01.2004р. визнана недійсною.

Після цього податковим органом було надіслано позивачу першу податкову вимогу № 1/315 від 23.03.2004р. на суму 121203,93 грн., яка нарахована відповідачем за другий квартал 2004р. та за останні три місяці строку дії 184 торгових патента.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 14.05.2004р. у справі № 1/115н податкова вимога № 1/315 від 23.03.2004р. визнана недійсною.

На підставі вищевказаних судових рішень позивач звернувся до відповідача з листом про зарахування зайво сплачених коштів у розмірі 63436,28 грн. в рахунок оплати патентів за 3-й квартал 2004р.

Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Луганська було відмовлено позивачу у задоволенні його клопотання, оскільки, на думку податкового органу, внесена платником податку плата вартості за торгові патенти не може бути надмірно сплаченою, оскільки її розмір відповідає вимогам чинного законодавства.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що збільшення вартості торгового патенту на надання послуг у сфері грального бізнесу Законом України "Про Державний бюджет України на 2004р." (1344-15) суперечить правилам статті 1, частини 2 статті 7 Закону України "Про систему оподаткування і частини 3 статті 27 Бюджетного кодексу України. А тому, у позивача наявна переплата за 1-4 квартали 2004р. в сумі 322525,00 грн.

Апеляційний господарський суд, в свою чергу, погодився з твердженням місцевого господарського суду про доведення позивачем факту переплати вартості торгових патентів за 1-4 квартали 2004р.

Проте, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що місцевим господарським судом не було належним чином повідомлено відповідача-2, а саме Відділення Державного казначейства у Жовтневому районі м. Луганська, про дату, час і місце судового засідання.

Так, відповідно до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), який підлягав застосуванню судом першої інстанції на час вирішення спору, рішення та ухвали розсилаються сторонам, прокурору, який брав участь в судовому процесі, третім особам не пізніше п’яти днів після їх прийняття або вручаються їм під розписку, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Проте, як вбачається з відмітки на зворотній стороні ухвали Господарського суду Луганської області від 21.01.2005р., якою розгляд справи № 3/108 відкладено на 08.02.2005р., копії даної ухвали було роздруковано в кількості 3 примірників (1- до справи, 2- позивачу, 3- відповідачу). Також, на штампі про відправку вказано про надіслання примірників в кількості 2 екземплярів, хоча дана ухвала повинна була бути надіслана позивачу, відповідачу-1 та відповідачу-2. До того ж, з протоколу судового засідання та самого тексту рішення Господарського суду Луганської області від 08.02.2005р. вбачається, що воно було прийнято у відсутності представника Відділення Державного казначейства у Жовтневому районі м. Луганська.

Отже, судом першої інстанції дана справа була розглянута за відсутності представників Відділення Державного казначейства у Жовтневому районі м. Луганська, яке належним чином не було повідомлене про дату, час і місце судового засідання.

Луганським апеляційним господарським судом не враховано, що відповідно до приписів ст. 104 ГПК України вказане порушення процесуального закону судом першої інстанції було в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

Крім того, суд касаційної інстанції також не може погодитись з висновками судів попередніх інстанцій викладених у прийнятих судових рішеннях, з огляду на те, що вони зроблені з порушенням норм матеріального права та не відповідають фактичним обставинам.

Так, відповідно до вимог ч. 5 ст. 15 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 23.03.1996р. № 98/96-ВР (далі - Закон України від 23.03.1996р. № 98/96-ВР (98/96-ВР) ) оплата вартості торгового патенту на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу провадиться щоквартально до 15 числа місяця, що передує звітному кварталу.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи платіжних доручень № 122 від 12.03.2004р., № 41 від 14.06.2004р. та № 199 від 09.09.2004р. позивачем була здійснена оплата 184 торгових патенту за 2-4 квартали 2004р. в сумі 64400,00 грн., тобто по 350 грн. за кожний патент.

Але, станом на день оплати позивачем 184 торгових патенту за 2-4 квартал 2004р., а саме 12.03.2004р., 14.06.2004р. та 09.09.2004р. відповідно до ч. 3 ст. 5 Законом України від 23.03.1996р. № 98/96-ВР (в редакції Закону України "Про Державний бюджет на 2004 рік" від 27.11.2003р. № 1344-ІV (1344-15) ) вартість торгового патенту на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу: для використання грального автомата з грошовим або майновим виграшем складала - 2800 грн. на рік, або 700 грн. за один патент в квартал.

Отже, з урахуванням змін, які були внесені до ч. 3 ст. 5 Закону України від 23.03.1996р. № 98/96-ВР, здійснюючи оплату 184 торгових патентів за 2-4 квартал 2004р. позивач повинен був сплатити суму в іншому розмірі, ніж 64400,00 грн., яка була сплачена ним фактично.

Проте, при визначенні факту переплати позивачем вартості торгових патентів за 1-4 квартал 2004 р. судами не було надано відповідної правової оцінки вказаним обставинам та не враховано приписи чинного законодавства, яке підлягало застосуванню до спірних правовідносин, а отже, не встановлено достовірно, чи дійсно мав місце факт переплати позивачем вартості 184 торгових патенту за 2-4 квартали 2004року.

Таким чином, при перевірці доводів позивача про наявність в нього переплати за торгові патенти у 2004р. судам слід було з’ясувати це з урахуванням ставок, визначених законодавством на час оплати торгових патентів та фактично сплачених позивачем сум за торгові патенти у конкретному кварталі. І вже з огляду на встановлене визначити з розбивкою по кварталам, в якому з них і за яку кількість патентів позивачем було сплачено більшу суму ніж встановлено чинним законодавством на час здійснення оплати.

Суд касаційної інстанції також не може погодитись з твердженням місцевого господарського суду про те, що збільшення вартості торгового патенту на надання послуг у сфері грального бізнесу Законом України "Про Державний бюджет України на 2004р." суперечить правилам статті 1, частини 2 статті 7 Закону України "Про систему оподаткування" і частини 3 статті 27 Бюджетного кодексу України, оскільки п. 1 ч. 2 ст. 92 Основного Закону України – Конституції України (254к/96-ВР) визначено, що виключно законами України встановлюється система оподаткування, податки і збори.

Крім того, пунктом 1 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України (далі – Кодекс) встановлено, що бюджет – план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Зі змісту пункту 3 частини 1 статті 4 Кодексу випливає, що нормативно-правовими актами, що регулюють бюджетні відносини в Україні, є, зокрема, закон про Державний бюджет України.

Згідно з пунктом 19 частини 1 статті 2 Кодексу доходи бюджету – усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти).

Закон про Державний бюджет України на поточний рік регулює бюджетні відносини, зокрема, у сфері наповнення бюджету через механізми справляння податків. Отже, дія зазначеного закону поширюється, у тому числі, і на податкові правовідносини, оскільки одним із джерел формування доходної частини Державного бюджету на поточний рік є податки, які справляються за встановленими ставками. Закон про Державний бюджет України на поточний рік передбачає розмір кожної доходної статті бюджету, зокрема шляхом визначення розміру податкових ставок, зупинення дії податкових зобов’язань для визначеного кола суб’єктів і звільнення окремих суб’єктів господарювання від сплати певних видів податків.

Таким чином, закон про Державний бюджет України встановлює, зокрема, основи регулювання податкових відносин у частині спрямування податків до Державного бюджету як елементу його доходної частини. Виходячи із зазначеного, цим Законом можуть змінюватись окремі положення податкових законів, вводитися податкові пільги та інше.

Отже, у даному випадку, порядок встановлення ставок оподаткування шляхом внесення змін до Закону України від 23.03.1996р. № 98/96-ВР (98/96-ВР) Законом України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" від 27.11.2003р. № 1344-ІV (1344-15) відповідає положенням Конституції України (254к/96-ВР) . А тому, при розгляді даної справи судам необхідно було врахувати зміни внесені до ч. 3 ст. 5 Закону України від 23.03.1996р. № 98/96-ВР.

Відповідно до ч.2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення обов’язково скасовуються з направленням справи на новий судовий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання.

Отже, враховуючи викладене та межі перегляду судових рішень касаційною інстанцією, ухвалені судом першої та другої інстанцій судові рішення не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і підлягають обов’язковому скасуванню, а справа відповідно до приписів ч.4 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України - направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно та повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Луганської області від 08.02.2005р. та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 18.04.2005р. у даній справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий	(підпис)	Конюшко К.В.
Судді	(підпис)	Ланченко Л.В.
	(підпис)	Нечитайло О.М.
	(підпис)	Пилипчук Н.Г.
	(підпис)	Федоров М.О.