Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є

Суддів: Бившевої Л.I., Костенка М.I., Рибченка А.О., Федорова М.О.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя

на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 03 листопада 2006р.

у справі № 5/215/06-АП

за позовом Приватного підприємства "Мега Тур"

до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя

про визнання недійсним та скасування рішення, -

встановив:

У червні 2006 року позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом про визнання недійсним рішення ДПI у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя №0000202303/0 від 20.02.2006р..

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач не відноситься до підприємств торгівлі та підприємств громадського харчування, а відтак, неправомірною є вимога податкового органу щодо застосування реєстраторів розрахункових операцій при наданні послуг в сфері іншій, ніж торгівля та громадське харчування, що чинним законодавством не передбачено.

Постановою господарського суду Запорізької області від 07 липня 2006р. у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Судове рішення першої судової інстанції мотивовано тим, що ПП "Мега Тур" є турагентом та не має власної бази для приймання відпочиваючих і, відповідно, не реалізує будь-яких інших послуг, а лише займається реалізацією туристичного продукту, отже, позивач повинен проводити розрахунки при здійсненні операцій з продажу путівок через реєстратори розрахункових операцій.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 03 листопада 2006р. постанову суду першої інстанції було скасовано та прийнято у справі нове рішення про задоволення позовних вимог ПП "Мега Тур".

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивач є юридичною особою, створеною згідно з законодавством України, для якої виключною діяльністю в місці проведення розрахунків є реалізація туристичного продукту, а також посередницька діяльність із надання туристичних послуг, і, яка у встановленому порядку, отримала ліцензію на турагентську діяльність, тому розрахунки при здійсненні його діяльності не потребують застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Не погодившись з рішеннями суду апеляційної інстанції, Державна податкова інспекція у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, поставлено питання про скасування постанови суду інстанції та залишення в силі постанови господарського суду Запорізької області від 07 липня 2006р..

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, за наслідками перевірки щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу суб'єктами підприємницької діяльності, контролюючим органом складено акт №0800129/2308/082900582308 від 10.02.2006р. про порушення позивачем п.1 ст.3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) .

На підставі висновків вказаного акту перевірки контролюючим органом було прийнято рішення за формою "С" №0000202303/0 від 20.02.2006р., яким позивачу визначено суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 13000,00грн..

За результатами апеляційного узгодження скарги позивача залишені без задоволення, а рішення контролюючого органу залишилась незмінним.

Згідно з п.1 ст.3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) 06.07.1995р. №265/95-ВР суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Пунктом 1 ст.9 цього Закону визначено, що реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва та наданні послуг підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку.

Як зазначено судом апеляційної інстанції, означений закон не виділяє "власні послуги", виділяє лише "товари власного виробництва", жодним законодавчим актом України не передбачено поняття "власні послуги", внаслідок чого вказаний закон не застосовується при наданні будь-яких послуг підприємствами всіх форм власності, крім підприємств торгівлі і громадського харчування.

Згідно з ст.1 Закону України "Про туризм" (324/95-ВР) від 18.11.2003р. №1282-V (1282-15) туристичний продукт - попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов'язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо).

Положеннями ст. 5 зазначеного Закону визначено, що суб'єктами, що здійснюють та/або забезпечують туристичну діяльність (далі - суб'єкти туристичної діяльності), зокрема є туристичні агенти - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб'єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на турагентську діяльність.

Згідно з ч.1 ст.20 означеного закону за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, турагент) за встановлену договором плату зобов'язується забезпечити надання за замовленням іншої сторони (туриста) комплексу туристичних послуг (туристичний продукт).

Як вбачається з матеріалів справи ПП "Мега Тур" є юридичною особою, створеною згідно з законодавством України, для якої виключною діяльністю в місці проведення розрахунків є реалізація туристичного продукту, а також посередницька діяльність із надання туристичних послуг, і, яка у встановленому порядку, отримала ліцензію на турагентську діяльність, тому здійснювані ним розрахунки не підлягають проведенню через реєстратор розрахункових операцій.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем (турагентом) не було допущено порушень при здійсненні реалізації туристичних послуг за комісійну винагороду, а саме: укладено договір №3 від 10.02.2006р. з гр. ОСОБА_1(турист) про надання останньому посередницьких послуг з реалізації туристичного продукту - відпочинок у приватному готелі "Христина"; на оплату послуг туристу виписано прибутковий касовий ордер №4 від 10.02.2006р.. Про здійснення відповідної операції свідчить рахунок №07/02 від 10.02.2006р. про надання СПДФО ОСОБА_2 туристичних послуг по організації поїздки в с.м.т.Славське у готелі "Христина".

За таких обставин, оскільки позивач надавав туристичні послуги, не являючись при цьому підприємством торгівлі або харчування) в місцях своєї господарської діяльності шляхом проведення розрахунків у касі підприємства з видачею відповідних квитанцій, підписаних та завірених печаткою у встановленому законом порядку, то розрахунки за вказаними операціями не підлягають проведенню через реєстратори розрахункових операцій на підставі ст.9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) .

Відповідно до положень ч.2 ст.71 КАС України (2747-15) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих спірних рішень.

За таких обставин судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про безпідставність нарахування штрафних (фінансових) санкцій податковим органом спірним рішенням.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.

Отже, судом апеляційної інстанції, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обгрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 03 листопада 2006р. - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.