ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 листопада 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі
:
головуючого - судді Бутенка В.I.,
суддів : Лиски Т.О.,
Мироненка О.В.,
Панченка О.I.,
Сороки М.О.,
при секретарі Якименко О.М.,
за участю представника позивача - ДПI у Кіровському районі м.
Донецька Нестерової М.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку
касаційного провадження адміністративну справу за позовом
Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька до
ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення сум на користь держави, -
в с т а н о в и л а :
У вересні 2003 року ДПI у Кіровському районі м. Донецька
звернулась із даним позовом .
В обгрунтування своїх вимог вказувала на те, що відповідачі є
співзасновниками товариства з обмеженою відповідальністю
"Донвуглезбит", яке знаходиться на податковому обліку в ДПI у
Кіровському районі м. Донецька.
Рішенням господарського суду Донецької області від 22 липня
2003 року вказане товариство визнано банкрутом. Цим рішенням також
було визначено заборгованість товариства перед державними
цільовими фондами по податковим зобов'язанням на загальну суму
86103 грн. 72 коп.
Посилаючись на те, що згідно ст. 50 Закону України "Про
господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
, засновники товариства
відповідають в межах внесків в статутний фонд товариства, ДПI у
Кіровському районі м. Донецька просила стягнути з відповідачів по
5000 грн. з кожного та накласти арешт на належне їм майно у цілях
забезпечення позову.
Рішенням Петровського районного суду м. Донецька від 31
жовтня 2003 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Донецької області від 26 січня
2004 року рішення скасовано, позовні вимоги ДПI у Кіровському
районі м. Донецька задоволені.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 подали касаційні скарги, в яких просить його скасувати та
залишити в силі рішення місцевого суду.
Колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають
частковому задоволенню з наступних підстав.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд
першої інстанції правильно виходив з того, що відповідно до ст. 50
Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
N
1576-XII від 19 вересня 1991 року (із змінами), учасники
товариства несуть відповідальність в межах своїх вкладів, а тому
не відповідають за зобов'язання товариства своїм власним майном.
Таке рішення суду першої інстанції було скасовано апеляційним
судом, який зробив необгрунтований висновок про те, що оскільки
товариство визнано банкрутом, у якого відсутнє майно та кошти для
погашення боргу, його засновники мають нести відповідальність по
зобов'язанням товариства в розмірі своїх внесків у статутний фонд
за рахунок власного майна. При цьому апеляційний суд також
посилається на ст. 50 Закону України N 1576-XII ( 1576-12 ) (1576-12)
.
Між тим, з цим висновком апеляційного суду неможливо
погодитись, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 50 Закону України "Про господарські
товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
N 1576-XII від 19 вересня 1991 року (із
змінами), товариством з обмеженою відповідальністю визнається
товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір
яких визначається установчими документами.
Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх
вкладів.
У випадках, передбачених установчими документами, учасники,
які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями
товариства також у межах невнесеної частини вкладу.
Таким чином, правильно визначивши спірні правовідносини та
норму матеріального права, що їх регулює, судом першої інстанції
не були в повній мірі встановлені фактичні обставини, які мають
значення для правильного вирішення справи.
Так, суд не звернув уваги на положення ч.3 ст. 50 Закону
України N 1576-XII ( 1576-12 ) (1576-12)
і не дослідив, в якому розмірі
учасники товариства внесли до статутного фонду товариства свої
вклади.
Згідно із ст. 52 Закону України "Про господарські товариства"
( 1576-12 ) (1576-12)
(в редакції Закону України від 21.09.2000 р. N
1987-III ( 1987-14 ) (1987-14)
), у товаристві з обмеженою відповідальністю
створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не
менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам,
виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент
створення товариства з обмеженою відповідальністю. До моменту
реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з
учасників зобов'язаний внести до статутного фонду не менше 30
відсотків вказаного в установчих документах вкладу. Внесення до
статутного фонду грошей підтверджується документами, виданими
банківською установою.
Встановлення дійсних розмірів сплати внесків до статутного
фонду має принципове значення для визначення можливості учасників
відповідати за зобов'язанням товариства своїм майном та розміру, в
якому за вказаних обставин можливе стягнення на власне майно
відповідачів.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що при
розгляді справи судом першої інстанції неповно встановлені
обставини, які мають значення для правильного вирішення справи,
проте судом апеляційної інстанції таке порушення не виправлено і
постановлено нове судове рішення, що не грунтується на вимогах
закону.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 227 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
,
підставою для скасування судових рішень судів першої та (або)
апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий
розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права,
які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи
і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.
За таких обставин судові рішення судів першої та апеляційної
інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий
судовий розгляд.
При цьому судам необхідно звернути увагу на вищевикладене і у
відповідності із вимогами закону вирішити даний спір.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230 КАС України
( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Касаційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Петровського районного суду м. Донецька від 31 жовтня
2003 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 26
січня 2004 року скасувати.
Справу направити до Петровського районного суду м. Донецька
на новий розгляд.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає.
С у д д і :