про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 29.01.2007 р. № 0000124310/0, від 07.03.2007 р. № 0000124310/1, від 21.05.2007 р. № 0000124310/2, від 26.07.2007 р. № 0000124310/3, від 21.05.2007 р. № 0000494310/2 та від 26.07.2007 р. № 0000494310/3

Акціонерний комерційний банк "Форум"звернувся з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 29.01.2007 р. № 0000124310/0, від 07.03.2007 р. № 0000124310/1, від 21.05.2007 р. № 0000124310/2, від 26.07.2007 р. № 0000124310/3, якими визначено суму податкових зобов’язань у розмірі 39 621,35 гривень в повній сумі податкових зобов’язань, податкових повідомлень-рішень від 21.05.2007 р. № 0000494310/2 та від 26.07.2007 р. № 0000494310/3, якими визначено суму податкових зобов’язань у розмірі 794 463,19 гривень в частині нарахування податкового зобов’язання в сумі 785 773,23 гривень.

Заявою, поданою до суду 21.08.2007 р., позивач просив суд закрити провадження по справі в частині податкових повідомлень-рішень від 29.01.2007 р. № 0000124310/0, від 07.03.2007 р. № 0000124310/1, від 21.05.2007 р. № 0000124310/2, від 26.07.2007 р. № 0000124310/3 у зв’язку з подачею окремого позову до суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.08.2007 р. у справі № 8/9 залишена без розгляду позовна заява в частині оспорювання податкових повідомлень-рішень № 0000124310/0, № 0000124310/1, № 0000124310/2, № 0000124310/3.

Решту позовних вимог позивачем підтримано.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки, які викладені в Акті перевірки від 18.01.2007 р. № 32/4310/21574573, на підставі якого СДПІ в місті Києві по роботі з ВПП винесені спірні податкові повідомлення-рішення, не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства України.

Позивач вважає, що в процесі перевірки перевіряючими було допущено ряд помилок у застосуванні норм чинного податкового, валютного та іншого законодавства України, що призвело до необґрунтованого збільшення податкового зобов’язання позивача по десяти епізодах, виявлених в результаті перевірки.

Відповідач надав заперечення на позовну заяву, в яких не погоджується з позовними вимогами, тому що вважає висновки по результатах перевірки, які викладені в акті перевіряючими, відповідають фактичним обставинам та чинному податковому законодавству України.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до наступних висновків.

СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП проведено виїзну планову документальну перевірку АКБ "Форум" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2003 по 30.09.2006 року. За результатами перевірки складено акт від 18.01.2007 р. № 32/4310/21574573, у якому зазначено про порушення позивачем підпунктів 4.1.1 та 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, підпунктів 5.2.1, 5.2.4 та 5.2.5 п. 5.2, підпунктів 5.3.1, 5.3.2 та 5.3.9 п. 5.3, підпунктів 5.4.4 та 5.4.6 п. 5.4, підпункту 5.5.1 п. 5.5, п. 5.9 статті 5, підпунктів 8.1.1 та 8.1.2 п. 8.1, підпункту 8.2.2 п. 8.2, підпунктів 8.3.1, 8.3.2 та 8.3.4, п. 8.3, підпункту 8.4.1, п. 8.4, підпункту 8.6.1 п. 8.6, підпункту 8.8.1 п. 8.8 статті 8, підпункту 11.3.6 п. 11.3 статті 11, підпункту 12.2.2, п. 12.2 статті 12, п.18.3 статті 18 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" в редакції Закону України від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР (283/97-ВР) із змінами та доповненнями (надалі – Закон №334/94-ВР (334/94-ВР) ), що призвело до необґрунтованого заниження позивачем оподаткованого прибутку.

При розгляді в СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП заперечень позивача на Акт перевірки, було встановлено, що АКБ "Форум" не допустив порушень:

- підпункту 4.1.1 п. 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР, з врахуванням п. 7.1 статті 7 Закону № 168/97-ВР в частині заниження позивачем валового доходу через зменшення договірної вартості товарів (послуг) на суми податку на додану вартість;

- підпункту 5.3.2 п. 5.3 статті 5, підпункту 8.4.1 п. 8.4 статті 8 Закону № 334/94-ВР в частині віднесення Ужгородською філією позивача до валових витрат суми збору, сплаченого філією до Пенсійного фонду в розмірі 1 % при реєстрації договору купівлі-продажу нерухомого майна.

В результаті відповідачем було визначено заниження позивачем податку на прибуток у розмірі 2 729 872,58 гривень, на яку відповідач нарахував штрафні (фінансові) санкції у розмірі 2 845 206,26 гривень.

На підставі вказаного акта з врахуванням висновків по розгляду заперечень позивача, відповідач склав та направив позивачу податкове повідомлення-рішення від 29.01.2007 р. № 0000134310/0 СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП про наявність в АКБ "Форум" податкового зобов’язання у розмірі 5 575 078,84 гривень, в тому числі 2 845 206,26 гривень становлять штрафні (фінансові) санкції.

Позивач не погодився з наявністю у нього вказаних податкових зобов’язань і оскаржив податкове повідомлення-рішення № 0000134310/0 до СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП, яка залишила скаргу АКБ "Форум" без задоволення і направила йому нове повідомлення-рішення від 07.03.2007 р. № 0000134310/1 без зміни суми податкового зобов’язання.

За результатами розгляду скарги позивача рішенням ДПА у м. Києві від 14.05.2007 р. № 1557/10/25-314, податкові повідомлення-рішення № 0000134310/0 і № 0000134310/1 були скасовані в частині та визначено наявність у позивача податкового зобов’язання у розмірі 794 463,19 гривень.

В силу положень підпункту "б" пп. 6.4.1 п. 6.4 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним, якщо контролюючий орган змінює відповідне рішення внаслідок їх адміністративного оскарження. Тобто, податкові повідомлення-рішення № 0000134310/0 (яким визначено податкове зобов’язання та штрафні санкції), № 0000134310/1 (яким визначено граничний строк сплати відповідного зобов’язання) вважаються відкликаними, нечинними, та не породжують певних правових наслідків.

За результатами розгляду скарги позивача щодо винесених на підставі акту перевірки податкових повідомлень-рішень поданій до ДПА України, відповідачем прийнято повідомлення-рішення № 0000494310/3 від 26.07.2007р., за яким визначена сума податкового зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 794 463,19 гривень.

Позивач визнав суму податкового зобов’язання у розмірі 8689,96 гривень.

В іншій частині позивач податкове зобов’язання щодо заниження ним податку на прибуток не визнав і звернувся до суду за захистом свого права.

Суд не погоджується з висновками відповідача щодо наявності у позивача податкових зобов’язань у загальному розмірі 785 773, 23 гривень, які виникли у позивача в результаті виявлених перевіркою невірного обрахунку ним валових доходів та валових витрат, а також заниження ним податку на прибуток по десяти епізодах перевірки, через наступне.

Відповідач вважає, що, згідно з пунктом 1.27 ст. 1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", емісійний дохід, який отримується емітентом в процесі розміщення акцій власної емісії, визначений як окремий вид доходу і повинен включатися емітентом до його валових доходів.

В підпункті 3.1.1.6.1. Акту перевірки вказано, що позивач, в порушення підпункту 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, з урахуванням норм п. 1.27 ст. 1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", занизив валовий дохід за 3 квартал 2006 року на 953 770, 00 гривень, тобто на суму емісійних доходів, отриманих позивачем в процесі розміщення акцій власної емісії.

Суд визнає помилковою позицію відповідача викладену в акті перевірки виходячи з наступного.

Положення ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"містять визначення термінів, зокрема п. 1.27 визначено поняття емісійного доходу. Порядок формування валових доходів платника податків передбачений у ст. 4 зазначеного Закону.

Підпунктом 4.1.1 пункту 4.1 ст. 4 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств"передбачено, що валовий дохід включає, зокрема, доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону.

Підпунктом 4.2.5 пункту 4.2 ст. 4 Закону, звільнені від включення до валового доходу суми коштів або вартість майна, що надходять платникові податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані платником.

Окрім того, згідно з підпунктом 6.7 пункту 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 р. № 290 (z0860-99) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 р. за № 860/4153 (z0860-99) , не визнаються доходами надходження від первинного розміщення цінних паперів.

Таким чином, щодо цього епізоду суд приходить до висновку, що позивач правомірно не включив до валових доходів емісійні доходи, отримані ним в процесі розміщення акцій власної емісії.

Підпунктом 3.1.1.6. Акту перевірки, складеного відповідачем, зроблений висновок щодо порушення Донецькою філією позивача пункту 5.9 статті 5 Закону № 334/94-ВР, в частині нездійснення обліку приросту (убутку) балансової вартості товарів, матеріалів, малоцінних предметів тощо на складах, що призвело до заниження цією філією валових доходів за 3 квартали 2006 року у розмірі 4 532 гривень.

Відповідно до п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того є звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді. Якщо балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Позивач пояснив, що з метою упередження віднесення до валових витрат таких витрат, які в подальшому не будуть використані для ведення господарської діяльності, на момент закупівлі товарів, які обліковуються на складі, витрати на їх придбання не були віднесені на валові і не зменшили бази оподаткування, тому недоцільно було збільшувати валові доходи у зв’язку із приростом балансової вартості таких товарів на складі. Збільшення валових витрат у перевіреному періоді здійснювалось у відповідності з вимогами пп. 11.2.1 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Як зазначено в акті перевірки порушення встановлено при перевірці декларацій з податку на прибуток банку за період, що перевірявся, місячних оборотно-сальдових балансів, виписок по рахунках, відомостей по залишкам матеріальних цінностей на складі та у підзвітних осіб, натомість розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів, відкоригованих показників із встановленими відхиленнями з якого можливим є підтвердження виявленого порушення відповідачем не наведено (ст. 27 Акту), до матеріалів справи не надано.

Відповідачем не заперечується та обставина, що незастосування філією позивача пункту 5.9 ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств"не призвело до збільшення чи зменшення бази оподаткування за період, що перевірявся.

Оскільки, незастосування філією позивача п. 5.9 ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств"не призвело до збільшення чи зменшення бази оподаткування за період, що перевірявся, суд прийшов до висновку, що твердження відповідача про заниження філією позивача валового доходу є необгрунтованим.

Підпунктом 3.1.2.1. Акту перевірки, складеного відповідачем, встановлене порушення позивачем вимог пункту 18.3 ст. 18 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств"в частині правильності віднесення до складу валових витрат позивача нарахованих (сплачених) процентів, а саме: позивачем та його Дніпропетровською філією включено до складу валових витрат нараховані проценти за депозитними договорами, укладеними з нерезидентами, які зареєстровані в офшорній зоні "Кіпр"у розмірі 100 %, замість 85 %, в результаті чого завищено валові витрати на суму 435 043, 38 гривень.

Позиція відповідача викладена у акті перевірки та запереченнях на позов полягає в тому, що проценти, які нараховані та сплачені позивачем за депозитними договорами є платою за фінансову послугу вкладників у вигляді перерахування коштів згідно з депозитними договорами.

Позивач не погодився з висновком акту перевірки, оскільки вважає, що у даному випадку фінансова послуга йому не надається, а проценти він сплачує за користування коштами, які розміщені на рахунках вкладників згідно з депозитними договорами.

Пунктом 18.3. ст. 18 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств"передбачено, що у разі укладення договорів, які передбачають здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що мають офшорний статус, витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (робіт, послуг) включаються до складу їх валових витрат у сумі, що становить 85 % від вартості цих товарів (робіт, послуг).

Пункт 1.10 ст. 1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств"визначає, що проценти - доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються:

- платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит;

- платіж за використання коштів, залучених у депозит;

- платіж за придбання товарів у розстрочку.

Таким чином, пунктом 18.3. ст. 18 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств"передбачено включення до складу валових витрат платників податку оплати вартості товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що мають офшорний статус, у сумі, що становить 85 % від вартості цих товарів (робіт, послуг), які передбачені абзацом другим пункту 1.10 ст. 1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств""платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит", однак пункт 18.3. ст. 18 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств"не може застосовуватися до платежів, які визначені абзацом третім пункту 1.10 ст. 1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств""платіж за використання коштів, залучених у депозит"і є окремим видом платежу.

Виходячи з викладеного, суд визнає обґрунтованими вимоги позивача щодо визнання недійсними податкових повідомлень-рішень щодо здійсненого донарахування податку та застосування штрафних санкцій за вказане порушення.

Підпунктом 3.1.2.8 Акту перевірки, складеного відповідачем, встановлене порушення позивачем підпункту 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств"при віднесенні витрат зі страхування до складу валових витрат. Зокрема, встановлено завищення витрат на суму 45 000,0 гривень, яке виникло в зв’язку з допущеною позивачем арифметичною помилкою у розрахунку страхового платежу (помилкове застосування тарифу 2,0 % замість вказаного в реєстрі-додатку тарифу 1,9 %).

Відповідач стверджує, що оскільки позивач надав відповідачу додаткові документи, які підтверджують тариф 2 %, після закінчення перевірки, то такі документи не можуть вважатися доказом правомірності дій позивача і враховуватися при розгляді спору.

Суд зазначене твердження відповідача не приймається з наступних підстав.

Відповідач не заперечує проти того, що наданий позивачем під час розгляду його первинної скарги лист СК "Провіта"від 28.03.2006 р. № 694/1 про виявлення помилки в реєстрі кредитного портфелю в частині розміру страхового тарифу є чинним і підтверджує наявність помилки в реєстрі, але, посилаючись на ненадання позивачем доказів внесення змін до договору страхування, вважає чинним тариф 1.9 %.

Позивач заперечує проти необхідності внесення відповідної зміни до договору, оскільки в Додатковому договорі страхування від 09.03.2006 р. № 14 з СК "Провіта" на послуги страхування зафіксовано, що позивач сплатив компанії страховий платіж 1 514 155,08 грн., в тому числі 900 000,0 грн. виходячи з страхового тарифу 2,0 % від страхової суми позичальника ВАТ "Аріал"45 000 000 грн. Крім того, позивачем в процесі розгляду первинної скарги надавалася відповідачу копія нової редакції Реєстру кредитного портфелю до Додаткового договору страхування від 09.03.2006 р. № 14. Додавати до скарги копії документів щодо внесення змін до договору страхування потреби не було, так як в договорі вказаний правильний розмір страхового тарифу 2,0 %.

Наявні у справі докази свідчать, що позивач при визначенні суми страхового платежу правомірно керувався положеннями Додаткового договору страхування від 09.03.2006 р. № 14, укладеного між ним та СК "Провіта", а не помилковим положенням Реєстру кредитного портфелю, і не допустив порушення пункту 5.1 ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств".

Підпунктом 3.1.2.10. Акту перевірки, складеного відповідачем, встановлене порушення Севастопольською філією позивача підпункту 5.3.2 п. 5.3 ст. 5, підпункту 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств"в частині включення вказаною філією моніторів та принтерів до складу валових витрат (інших витрат) в сумі 41 575, 47 грн.

Відповідач вважає, що монітори та принтери є складовими комп’ютера, як єдиного об’єкта обліку основних фондів групи 4, які підлягають амортизації.

В підпункті 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств"вказані наступні види основних засобів групи 4: електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів). Цей перелік є виключним. В ньому відсутній такий вид основних засобів як комп’ютер. Також цим пунктом визначено, що електронно-обчислювальні машини та пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації (монітори та принтери) є окремими одиницями обліку основних фондів.

Позивач не заперечує, щодо застосування підпункту 8.3.5 п. 8.3 ст. 8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", який передбачає ведення обліку балансової вартості основних фондів групи 4 за їх сукупною балансовою вартістю. Але вважає, що для віднесення моніторів та принтерів вартістю до 1000,00 гривень до основних фондів групи 4 треба мати законодавчу базу, яка відсутня в чинному законодавстві, а вже потім обліковувати монітори та принтери в групі 4 основних фондів.

В той же час, в підпункті 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", зазначено, що предмети, які перелічені як складові групи 4 основних фондів, обліковуються у цій групі лише в тому випадку, якщо їх вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів, тобто в даному випадку 1000,00 гривень.

Державним класифікатором України ДК 013-97 "Класифікація основних фондів", затвердженим наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 19 серпня 1997 року № 507 (v0507217-97) "Щодо затвердження Державного класифікатора України "Класифікація основних фондів", визначено, що до групи основних фондів з кодом 240000 "Інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні та інші машини для автоматичної обробки інформації" входить підгрупа основних фондів з кодом 240204 "Прилади для вводу і виводу", до якої при фінансовому і податковому обліку і необхідно відносити принтери (прилад виводу - друку) і монітори (прилад виводу - для візуального зчитування) як окремі об’єкти обліку основних фондів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Севастопольська філія позивача правомірно веде облік за окремими складовими комп’ютера (принтерів і моніторів) як малоцінних товарів, у випадку, якщо при придбанні їх вартість не перевищувала 1000,00 гривень.

Підпунктом 3.1.2.10 Акту перевірки, складеного відповідачем, встановлене порушення Харківською філією позивача пункту 5.1 ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств"в частині віднесення до складу інших валових витрат оплати послуг по озелененню території у розмірі 3673,45 гривень.

Відповідач вважає, що озеленення території навкруг приміщення філії не пов’язане з її господарською діяльністю. Аргументів в підтвердження такої позиції не наведено.

Позивач з таким висновком не згодний, мотивуючи свою позицію наступним.

Згідно ст.13 Закону України № 2807"Про благоустрій населених пунктів" від 06.09.2005 р., території навколо підприємства, відносяться до об’єктів благоустрою. Утримувати їх в належному стані, в тому числі здійснювати озеленення –обов’язок підприємства.

Аналогічна норма передбачена і Правилами № 70 від 29.07.1994 р. (z0301-94) , пункт 3.2 яких передбачає відповідальність за збереження зелених насаджень, розташованих на територіях підприємств та прилягаючих ділянок, а також покладає обов’язок догляду за ними на підприємства.

Також ст. 22 Закону України "Про планування та забудову територій" від 20.04.2000 р. № 1699, місцевими правилами забудови згідно з державними будівельними нормами передбачаються вимоги до озеленення і благоустрою території. При цьому рішення по благоустрою території, прийняті органами місцевого самоврядування, є обов’язковими до виконання.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем не надано належних доказів порушення позивачем пункту 5.1 ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств"в частині віднесення ним до складу інших валових витрат оплати послуг по озелененню території.

Пунктом 3.1.3 Акту перевірки, складеного відповідачем, встановлено порушення позивачем підпункту 8.2.2. п. 8.2., підпункту 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" в частині завищення амортизаційних відрахувань, яке виникло в результаті невірного розподілу основних фондів по групах.

Відповідач вважає, що позивач та його філії неправильно відносили охоронно-пожежну сигналізацію, системи відеонагляду, системи охоронної тривожної сигналізації (та структурованої кабельної мережі по одній з філій) до групи 2 основних фондів замість групи 1, в результаті чого завищення амортизаційних відрахувань склало суму 155402,92 гривень.

Позивач вважає, що охоронно-пожежну сигналізацію, системи відеонагляду, системи охоронної тривожної сигналізації (та структурованої кабельної мережі по одній з філій) необхідно відносити до групи 2 основних фондів як інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них.

У класифікації основних засобів, визначеній Державним класифікатором України ДК 013-97 "Класифікація основних фондів", затвердженим наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 19 серпня 1997 року N 507 (v0507217-97) "Щодо затвердження Державного класифікатора України "Класифікація основних фондів", в жодній з визначених груп пожежна та охоронна сигналізація безпосередньо не вказані.

Відповідно до Інструкції з бухгалтерського обліку основних засобів та нематеріальних активі банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 11.12.2000 р. № 475 (z0960-00) (із змінами), банки самостійно, на підставі груп, визначених законодавством України, встановлюють класифікацію основних фондів.

Крім того, Національний банк України, виходячи з того, що охоронно-пожежна сигналізація є необхідною для забезпечення банківської діяльності та має спеціальне функціональне призначення і відмінні строки корисного використання, вважає, що комплекси охоронної та пожежної сигналізації не відносяться до групи 1 "Будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої", що підтверджується листом Національного банку України від 31.10.2005 р. № 12-112/1640-1071.

Відповідно до встановленого розподілу об’єкти першої групи є нерухомими об’єктами, тоді як охоронно-пожежна сигналізація, система відеонагляду, система охоронної тривожної сигналізації за ознакою функціональної належності не може відноситись до будівлі чи споруди де вона встановлена, так як є рухомим об’єктом, який у виробничому процесі призначений виконувати інші функції ніж будівлі та споруди, при необхідності може бути демонтований, замінений та використаний в інших системах.

За таких обставин віднесення охоронно-пожежної сигналізації, системи відеонагляду, системи охоронної тривожної сигналізації до основних фондів групи 2 є таким, що відповідає вимогам бухгалтерського та відповідно податкового обліку, зокрема згідно з пп. 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Додатково в обґрунтування такого висновку слід зазначити, що технічно охоронно-пожежна сигналізація, система відеонагляду, система охоронної тривожної сигналізації встановлюється при необхідності на об’єкт першої групи, економічно понесені витрати у зв’язку з їх придбанням не пов’язані з витратами на придбання об’єктів першої групи, так як різняться в часі придбання та в первинно визначеній економічній вигоді (різна норма амортизації), тобто, витрати на придбання систем охоронно-пожежної сигналізації, системи відеонагляду, системи охоронної тривожної сигналізації понесені окремо від витрат на придбання об’єктів першої групи. А відповідно до пп. 8.4.1 п. 8. 4 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"у разі здійснення витрат на придбання основних фондів, балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат понесених у зв’язку з таким придбанням.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем не надано належних доказів, якими обґрунтовується необхідність віднесення охоронно-пожежної сигналізації, систем відеонагляду, систем охоронної тривожної сигналізації (та структурованої кабельної мережі по одній з філій) до групи 1 основних фондів, в результаті чого висновок відповідача про завищення позивачем амортизаційних відрахувань є неправомірним.

Пунктом 3.1.3 Акту перевірки, складеного відповідачем, встановлено порушення позивачем та його філіями підпункту 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 та підпункту 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", в частині нарахування амортизаційних відрахувань на суму податку на додану вартість по придбаних автомобілях, в результаті чого позивачем завищено амортизаційні відрахування на загальну суму 241207,68 гривень.

Згідно з пп. 7.4.2 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Водночас згідно з пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлюється, що аналогічні витрати не підлягають включенню до складу валових витрат підприємства.

Відповідно позиція відповідача обґрунтовується тим, що віднесення до складу валових витрат регулюється Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , а до нього не внесено відповідних змін, сума податку на додану вартість, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), який буде включено до складу основних фондів, не включається до складу податкового кредиту, до складу валових витрат і не збільшує балансову вартість другої групи основних засобів, а погашається платником податку за рахунок інших джерел.

Позивач, не погоджуючись з позицією відповідача, вважає, що, оскільки, основною діяльністю АКБ "Форум"є здійснення ним банківських операцій, більшість з яких згідно з пунктом 3.2 статті 3 Закону "Про податок на додану вартість"не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, а також ряд допоміжних господарських операцій (в тому числі придбання автомобілів для забезпечення банківської діяльності), які оподатковуються ПДВ, то для таких платників податку в Законі "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) та в Законі України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) із змінами та доповненнями зазначено окремі норми оподаткування, відмінні від загальних.

Підпунктом 7.4.2 пункту 7.4 ст. 7 Закону "Про податок на додану вартість"визначено, що у разі коли платник податку здійснює операції з поставки товарів (робіт, послуг), які звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування згідно з статтями 3 та 5 цього Закону, суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, відносяться відповідно до складу валових витрат виробництва (обігу) та на збільшення вартості основних фондів і нематеріальних активів і до податкового кредиту не включаються.

Третім абзацом пункту 5.3.3. п. 5.3 ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств"визначено що: якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Враховуючи вказані нормами Законів, позивач при придбанні всіх основних фондів повинен збільшувати балансову вартість групи основних фондів на суму податку на додану вартість, включену до вартості таких основних фондів, з подальшим нарахуванням амортизації в податковому обліку.

Щодо наявності різних позицій у ситуації, пов'язаній з віднесенням платниками податків сплачених сум податку на додану вартість до валових витрат під час придбання легкового автомобіля, зазначається і у листі Державної податкової адміністрації України від 13.09.2005 р. N 10803/5/15-2416 (v1080225-05) .

Однак, на даний час вказане питання визначено на рівні Державної податкової адміністрації України, зокрема, у листі від 07.06.2006р. N 6482/5/16-1516 (v6482225-06) зазначено, що за такими операціями сума податку на додану вартість не відноситься до податкового кредиту, а підлягає включенню до валових витрат підприємства.

При вирішенні спору в цьому питанні суд визнає обґрунтованим посилання на підпункт 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" де передбачено, що в разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про відсутність порушення позивачем норм абзацу першого пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 та пп. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств".

Підпунктом 3.1.3.1 Акту перевірки, складеного відповідачем, встановлено порушення філіями позивача підпункту пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", зокрема визнано неправомірним застосування шістьма філіями позивача підвищених норм амортизації до основних фондів групи 1 які були в експлуатації до 01.01.2004р. (філіями застосовувалася норма амортизації 2 % замість 1,25 %), витрати по яких було здійснено після 01 січня 2004 року, що призвело до завищення амортизаційних відрахувань на 241 338,89 гривень.

Відповідач посилається на ту обставину, що Законом України від 24.12.2002 р. № 349-ІV "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (349-15) було запроваджено підвищені норми амортизаційних відрахувань для основних фондів груп 1, 2, 3, які відповідно до пункту 15 Перехідних положень Закону мали застосовуватися з 01.01.2004р..

Порядок визначення та нарахування сум амортизаційних відрахувань на основні фонди викладено у пункті 8.3 статті 8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств". Згідно з цим порядком, витрати на придбання об’єкту групи 1 підлягають амортизації у складі основних фондів групи 1. Згідно з підпунктом 8.6.1 пункту 8.6 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) норма амортизації для об’єктів групи 1 - 2% від їх балансової вартості на початок звітного (податкового) періоду. Ця норма була введена згідно із змінами до Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , прийнятими Законом України від 24.12.2002 р. № 349-ІV "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (349-15) .

Амортизація витрат в податковому обліку проведена філіями відповідно до норм, встановлених чинним на той час Законом України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) з урахуванням пп. 8.4.2. п. 8.4 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яким передбачено, що: "у разі здійснення витрат на самостійне виготовлення основних фондів платником податку для власних виробничих потреб балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму всіх виробничих витрат, понесених платником податку, що пов'язані з їх виготовленням та введенням в експлуатацію...".

Окрім того, в акті перевірки також зазначено що на порушення п. 1 Перехідних положень Закону України від 01.07.2004р. "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (1957-15) філіями застосовувались нові норми амортизації до витрат на поліпшення орендованого об’єкта основних фондів 1 групи (створеного до 01.01.2004р.).

Однак норми амортизації визначені у ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"застосовуються також і до витрат, понесених (нарахованих) платником податку після 1 січня 2004р. у звязку поліпшенням основних фондів груп 1,2,3.

Враховуючи викладене, суд зазначає про недоведеність викладеного у акті порушення позивачем підпункту 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", в частині неправомірності застосування філіями позивача підвищених норм амортизації до основних фондів групи 1.

Підпунктом 3.1.3.1 Акту перевірки, складеного відповідачем, встановлено порушення Алчевською філією позивача підпункту 8.3.1 та підпункту 8.3.2 п. 8.3 ст. 8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", в частині збільшення балансової вартості основних фондів групи 1 на вартість придбаного приміщення під Стаханівське відділення до отримання дозволу НБУ в Луганській області на здійснення цим відділенням банківських та інших операцій. Вказане порушення призвело до завищення позивачем суми амортизації на 4523,00 гривень.

Відповідач, вважаючи придбане приміщення активом, який не використовувався у господарській діяльності платника податку до отримання дозволу НБУ в Луганській області на здійснення цим відділенням банківських та інших операцій, дотримується думки, що в даному випадку необхідно застосовувати положення підпункту 8.1.4 п. 8.1 ст. 8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств": не підлягають амортизації та провадяться за рахунок відповідних джерел фінансування витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих фондів. Під терміном "невиробничі фонди" слід розуміти капітальні активи, які не використовуються у господарській діяльності платника податку. До таких невиробничих фондів відносяться: капітальні активи (або їх структурні компоненти), які підпадають під визначення групи 1 основних фондів згідно із підпунктом 8.2.2 цієї статті, включаючи орендовані.

Така позиція відповідача суперечить нормам пункту 5.2 ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", згідно з яким до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. З моменту придбання приміщення для розташування в ньому структурного підрозділу позивача до моменту початку здійснення відділенням банківських операцій позивач повинен підготовити робочі місця, встановити та протестувати локальну банківську мережу і інше.

Господарська діяльність позивача у вказаному приміщенні проводилася з моменту його придбання, і для ведення вказаної господарської діяльності позивач не зобов’язаний був отримувати дозвіл НБУ в Луганській області на здійснення відділенням, яке буде розташоване у вказаному приміщенні, банківських та інших операцій.

Підпунктами 8.1.1 та 8.1.2 п.8.1 ст. 8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств"під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею. Амортизації підлягають витрати на: придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів. Пп.8.2.1 п.8.2 ст.8 Закону під терміном "основні фонди" визначені матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Таким чином, висновок відповідача про завищення позивачем суми амортизації в зв’язку з включенням до основних фондів групи 1 придбаного приміщення під Стаханівське відділення до отримання дозволу НБУ в Луганській області на здійснення цим відділенням банківських та інших операцій, є неправомірним.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення. Відповідач не довів суду належними та допустимими доказами обґрунтованость своїх заперечень.

Враховуючи все вищевикладене, суд вважає що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Частиною 1 ст. 94 КАС України передбачається, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати стягненню з відповідного місцевого державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 17, 94, 158, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, –

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 21.05.2007 р. № 0000494310/2 та від 26.07.2007 р. № 0000494310/3, якими визначено суму податкових зобов’язань Акціонерного комерційного банку "Форум" у розмірі 794 463,19 гривень недійсними в частині нарахування податкового зобов’язання у розмірі 785 773, 23 гривень.

3. Судові витрати присудити на користь Акціонерного комерційного банку "Форум"за рахунок місцевого державного бюджету України.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185- 187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.