ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в
складі:
суддів: Бутенка В.I.,
судді-доповідача Сороки М.О.,
Мироненка О.В.,
Лиски Т.О.,
Панченка О.I.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд
адміністративної справи за позовом суб'єкта підприємницької
діяльності ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду в
м.Світловодську (далі-УПФ) про визнання недійсними вимоги НОМЕР_1
та рішення НОМЕР_2 про застосування фінансових санкцій,
встановила:
У січні 2005 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до
управління Пенсійного фонду в м. Світловодську про визнання
недійсними вимоги НОМЕР_1 та рішення НОМЕР_2 про застосування
фінансових санкцій.
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 15
квітня 2005 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 14 червня 2005 року, позов
задоволено. Визнано недійсною вимогу НОМЕР_1 та рішення НОМЕР_2
про нарахування позивачу 3657 грн.28 коп. недоїмки по збору на
обов'язкове державне пенсійне страхування, 1173 грн.46 коп.
фінансових санкцій. Стягнуто з відповідача на користь позивача 85
грн. державного мита, 118 грн. витрат на оплату послуг
інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судом норм
матеріального і процесуального права, просить судові рішення
скасувати.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що
відповідно до п.11.12 Iнструкції "Про порядок обчислення і сплати
страхувальникам та застрахованим особам внесків на
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного
фонду України" встановлено, що платники, які обрали особливий
спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), подають
до органу Пенсійного фонду до 1 квітня наступного за звітним роком
річний звіт про нараховані та сплачені суми фіксованого розміру
страхових внесків за формою, відповідно до додатку 26 зазначеної
Iнструкції.
Згідно Указу Президента України "Про спрощену систему
оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого
підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
суб'єкт підприємницької
діяльності-фізична особа, що сплачує єдиний податок, звільняється
від обов'язку нарахування відрахування та перерахування до
державних цільових фондів зборів, пов'язаних з виплатою заробітної
плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах,
включаючи членів його сім'ї. Суб'єкт підприємницької
діяльності-фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не
пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділення
Державного казначейства України, яке наступного дня після
надходження коштів перераховує суми єдиного податку у таких
розмірах: до місцевого бюджету-43%, до Пенсійного фонду
України-42%.
УПФ при проведенні перевірки було складено акт НОМЕР_3, з
якого не вбачається, чи були при проведенні перевірки загальної
суми виплат у період з 01.01.2004 р. по 30.06.2004 р. враховані
всі виплати позивача. У вимозі відповідача НОМЕР_1 про сплату
боргу не враховані 42% від сплаченого позивачем єдиного податку за
період, що перевірявся, які фактично надійшли до Пенсійного фонду,
що підтверджується матеріалами справи.
Висновок суду про те, що вимога відповідача НОМЕР_1 про
сплату боргу у сумі 3657.28 грн. та рішення НОМЕР_2 про
нарахування штрафних санкцій у розмірі 1173.46 грн. є недійсними,
відповідає фактичним обставинам справи. Суд апеляційної інстанції
обгрунтовано погодився з таким висновком і доводи касаційної
скарги його не спростовують.
Згідно ч. 3 ст. 211 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
(далі КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
) підставами
касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм
матеріального чи процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 220 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд
касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами
першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та
процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може
досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними
обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та
вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що
оскаржувані рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і
процесуального права та відсутні передбачені ст. 227 КАС України
( 2747-15 ) (2747-15)
підстави для їх обов'язкового скасування.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне
відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 221, 223, 224, 230, 231 КАС
України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду в
м.Світловодську залишити без задоволення, а рішення господарського
суду Кіровоградської області від 15 квітня 2005 року і постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14 червня
2005 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає.
Судді: