розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові

на рішення господарського суду Харківської області

від 28 квітня 2005 року

та постанову Харківського апеляційного господарського суду

від 25 липня 2005 року

у справі №А03/41-05

за позовом закритого акціонерного товариства "Харківський плитковий завод"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2005 року закрите акціонерне товариство "Харківський плитковий завод" (далі - ЗАТ "ХПЗ", позивач) звернулося до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у місті Харкові (далі - СДПI, відповідач) за наслідками документальних перевірок дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з липня 2002 року по жовтень 2003 року були складені акти про порушення податкового законодавства, на підставі яких були прийняті повідомлення-рішення:

- №0000450814/0 від 21 жовтня 2004 року про сплату суми заниженого податкового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 306900 грн. і 306900 грн. штрафних (фінансових) санкцій,

- №0000450814/2 від 21 січня 2005 року про визначення тієї ж самої суми податкового зобов'язання, яка визначена в податковому повідомленні-рішенні №0000450814/0 від 21 жовтня 2004 року,

- №0000480814/0 від 06 грудня 2004 року про сплату суми заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 143500 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 78925 грн.,

- №0000480814/2 від 25 січня 2005 року про визначення тієї ж самої суми податкового зобов'язання, яка визначена в податковому повідомленні-рішенні №0000480814/0 від 06 грудня 2004 року.

Посилаючись на те, що податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням вимог закону та на підставі помилково складених актів перевірки, позивач просив визнати їх недійсними повністю.

Рішенням господарського суду Харківської області від 28 квітня 2005 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25 липня 2005 року, позов задоволено.

В касаційній скарзі СДПI порушує питання про скасування прийнятих по справі судових рішень та просить ухвалити постанову про відмову в задоволені позову.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Зі змісту акту перевірки дотримання ЗАТ "ХПЗ" вимог податкового та валютного законодавства в період з 01 липня 2002 року по 01 жовтня 2003 року вбачається, що позивач порушив положення пп. 8.6.1 п. 8.6. ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , зокрема, застосував завищені норми амортизації основних фондів 1, 2, 3 груп, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 306900 грн. Ця сума була визначена як борг по податку на прибуток та застосована штрафна санкція в розмірі 100% боргу.

З тих же підстав за результатами роботи у четвертому кварталі 2003 року позивачу донарахований податок на прибуток в сумі 143500 грн. та застосований штраф в розмірі 78925 грн., загальна сума - 222425 грн.

На думку відповідача протягом 2003 року діяли норми амортизаційних відрахувань вартості основних фондів, передбачені пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) №334/94-ВР від 28 грудня 1994 року (зі змінами від 18 листопада 1997 року): група 1 - 1,25%, група 2 - 6,25%, група 3 - 3,75%.

Відповідач вважає, що нові норми амортизаційних відрахувань вартості основних фондів за групами 1, 2, 3 (відповідно 2%, 10%, 6%), передбачені Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (349-15) №349-IV від 24 грудня 2002 року (далі Закон - №349), почали діяти лише з 01 січня 2004 року.

Разом з тим, як вбачається з Прикінцевих положень вказаного Закону, він набрав чинності з 01 січня 2003 року, тоді як нові норми амортизації застосовуються з 01 січня 2004 року, а не набирають чинності.

Отже на протязі 2003 року попередні норми амортизації не діяли, а ті, які були передбачені новим законодавством, тобто Законом №349 (349-15) ще не могли застосовуватись.

За таких умов позивач правомірно, не порушуючи інтересів держави, взяло за розрахунок норми амортизації, що були чинними в 2003 році і передбачені частинами 2 та 3 Закону №349 (349-15) , оскільки в цій частині (крім норм амортизації, зазначених в ч. 1 пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону у новій редакції) положення Закону могли застосовуватись, оскільки він набрав чинності з січня 2003 року.

При цьому, як свідчать матеріали справи, позивач прийняв рішення про застосування таких норм до початку звітних періодів, довів до відома податкового органу, подавши відповідні декларації, а застосовані норми не перевищили ті, що були встановлені Законом №349 (349-15) . Крім того, п. 15 розділу II Попередніх положень цього Закону передбачено, що норми амортизаційних відрахувань, встановлені для нових фондів - груп 1, 2, 3 застосовуються (а не набирають чинності), починаючи з 01 січня 2004 року.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає, що з моменту набуття чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (349-15) №349-IV від 24 грудня 2002 року підпункт 8.6.1 пункту 8.6 попереднього Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) №334/94-ВР від 28 грудня 1994 року викладено у новій редакції і він є чинним, оскільки щодо цього пункту в Прикінцевих положеннях Закону України №349 (349-15) не передбачено конкретного строку набрання чинності. Щодо цього пункту встановлені лише певні особливості застосування норм амортизаційних відрахувань, тобто те, що вони повинні застосовуватись з 01 січня 2004 року. Поняття "застосовуватись" і "набирають чинності" не є тотожним та мають різне значення.

Слід відмітити і те, що відповідно до пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) у разі, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в даній справі є законними та обгрунтованими і підстав для їх скасування не вбачається.

Доводи касаційної скарги, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 28 квітня 2005 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25 липня 2005 року залишити без змін.