ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
21.11.2006
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у
складі: <...>, розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у <...> районі м. Харкова на
рішення господарського суду Харківської області від 14.07.2005 та
ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від
21.11.2005 у справі за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю <...> до ДПІ у <...> районі м. Харкова про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И Л А:
У червні 2005 року ТОВ <...> звернулось до суду з позовом до
ДПІ у <...> районі м. Харкова про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення.
Рішенням господарського суду Харківської області від
14.07.2005, залишеним без змін ухвалою Харківського апеляційного
господарського суду від 21.11.2005, позов задоволено, визнано
недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у <...> районі
м. Харкова <...> від 23.05.2004.
У касаційній скарзі ДПІ у <...> районі м. Харкова просить
скасувати рішення господарського суду Харківської області від
14.07.2005 та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду
від 21.11.2005, посилаючись на порушення судами норм матеріального
та процесуального права, та постановити нове рішення, яким
відмовити ТОВ <...> в задоволенні позову.
Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги, рішення
судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильного
застосування норм матеріального та процесуального права, вважає,
що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами встановлено, що 20.05.2005 ДПІ у <...> районі
м. Харкова була проведена документальна перевірка ТОВ <...> з
питань правильності визначення задекларованих до відшкодування з
бюджету сум податку на додану вартість за лютий 2005 року. За
результатами перевірки контролюючим органом було складено Акт
перевірки <...> від 20.05.2005. За результатами перевірки
контролюючий орган дійшов висновку про порушення платником податку
пп. 7.5.2 п. 7.5 ст. 7 та пп. 7.3.6 п. 7.3 ст. 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, яке полягало у
заниженні суми податкового кредиту у лютому 2005 року на суму
94485 грн. 56 коп. У зв'язку із заниженням платником податку, на
думку контролюючого органу, податкового кредиту, ДПІ відповідно
зменшено бюджетне відшкодування по ПДВ на суму 94486 грн.
При цьому ДПІ виходила з того, що позивач у жовтні, грудні
2004 року отримав по контракту від компанії <...> товар згідно
Вантажним митним деклараціям (ВМД) ( 574-97-п ) (574-97-п)
:
N 456577 від 15.10.2004 на суму 134499,90 грн.,
ПДВ - 26899,98 грн.
N 457753 від 23.12.2004 на суму 138465,10 грн.,
ПДВ - 27693,02 грн.
N 457877 від 29.12.2004 на суму 199462, 80 грн.,
ПДВ - 39892,56 грн.
Судами встановлено, що позивач в період з 04.10.2004 по
28.12.2004 сплатив митним органам податок на додану вартість по
відповідних ВМД і в період до лютого 2005 року не скористався
своїм правом на податковий кредит, тобто не зменшував свої
податкові зобов'язання у попередніх звітних періодах.
Суди першої та апеляційної інстанцій правильно послались на
підпункт 7.2.7 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, відповідно до якого у разі ввезення
(імпортування) товарів документом, що посвідчує право на отримання
податкового кредиту, вважається належним чином оформлена митна
декларація, яка підтверджує сплату податку на додану вартість.
Відповідно до підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не дозволяється включення до податкового кредиту
будь-яких витрат зі сплати податку, не підтверджених податковими
накладними чи митними деклараціями.
Таким чином, імпортер товару має право на податковий кредит
не з часу сплати ввізного ПДВ, а з часу отримання належним чином
оформленої митної декларації, що може припадати на різні податкові
періоди.
Відповідно до п. 5.1 статті 1 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податкове зобов'язання, самостійно
визначене платником податків у податковій декларації, вважається
узгодженим з дня подання такої податкової декларації.
Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене
платником податків в адміністративному або судовому порядку, якщо
у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності,
визначених статтею 15 цього Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
) платник податків
самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової
декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий
розрахунок.
Платник податків має право не надавати такий розрахунок, якщо
такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової
декларації за будь-який наступний податковий період, протягом
якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих
розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових
декларацій.
Судами правильно зроблено висновок, що у випадку коли право
платника на податковий кредит підтверджується митними
деклараціями, відображеними після закінчення податкових періодів,
в яких відбулися оплата та отримання товарів (робіт, послуг), суми
податку, вказані в таких митних деклараціях, можуть бути включені
до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі
митні декларації відображені у податковому обліку.
Отже, позивачем правомірно були включені до складу
податкового кредиту за лютий 2005 року суми сплаченого ПДВ митним
органам у розмірі 94485,56 грн. в попередні звітні періоди.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної інстанції перевіряє
правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій
норм матеріального та процесуального права, правової оцінки
обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та
визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому
рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що порушень
судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та
процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено.
Правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому касаційну
скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
<...> районі м. Харкова залишити без задоволення, а рішення
господарського суду Харківської області від 14.07.2005 та ухвалу
Харківського апеляційного господарського суду від 21.11.2005 у
справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
<...> до ДПІ у <...> районі м. Харкова про визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.