Верховний Суд України у складі:

головуючого          Тітова Ю.Г.,

суддів:              Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., 

                     Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., 

                     Григор’євої Л.І., Гриціва М.І., Гуля В.С., 

                     Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., 

                     Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., 

                     Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., 

                     Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., 

                     Кривенди О.В., Кривенка В.В., Лященко Н.П., 

                     Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., 

                     Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., 

                     Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., 

                     Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., 

                     Скотаря А.М., Таран Т.С., Терлецького О.О., 

                     Шицького І.Б., Школярова В.Ф., Яреми А.Г., –

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова (далі – Управління ПФУ) до відкритого акціонерного товариства "Український науково-дослідний інститут поліграфічної промисловості ім. Т. Шевченка" (далі – Товариство), треті особи: Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Державна акціонерна компанія "Українське видавничо-поліграфічне об’єднання", про стягнення коштів,

У вересні 2002 року Управління ПФУ звернулося до господарського суду Львівської області з позовом, у якому із урахуванням доповнень просило стягнути з Товариства 14 315 грн 07 коп. заборгованості, що виникла внаслідок невиконання останнім вимог статті 24 Закону України від 13 грудня 1991 року № 1977-XII "Про наукову і науково-технічну діяльність" (далі – Закон № 1977-XII (1977-12) ) щодо сплати позивачу різниці між сумою пенсії, призначеної згідно із зазначеним Законом, та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів, для виплати науковим працівникам, які працювали в Товаристві й отримують пенсію в управліннях Пенсійного фонду України.

Постановою господарського суду Львівської області від 7 серпня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2008 року, в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого адміністративного суду України (rs14890986) від 30 березня 2011 року постанову господарського суду Львівської області від 7 серпня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2008 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, приватне акціонерне товариство "Український науково-дослідний інститут поліграфічної промисловості ім. Т.Г. Шевченка" (до зміни назви – Товариство) звернулося із заявою про перегляд постанови суду касаційної інстанції з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС). Посилаючись на неоднакове застосування статті 2 Закону № 1977-XII та пункту 2 Порядку фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково-педагогічним) працівникам державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації згідно із Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність" (1977-12) , та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку мають право зазначені особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 року № 372 (372-2004-п) (далі – Порядок фінансування), просить постанову Вищого адміністративного суду України від 30 березня 2011 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж норми права надано постанову Вищого господарського суду України від 22 березня 2005 року у справі № 41/264-04 (sp21/142) за позовом управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Харкова до Державного науково-дослідного проектного інституту основної хімії м. Харкова про стягнення заборгованості з відшкодування виплаченої наукової пенсії.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 червня 2011 року справу допущено для перегляду Верховним Судом України.

Перевіривши наведені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з такого.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, застосовуючи статтю 24 Закону № 1977-XII та пункт 2 Порядку фінансування виходив із того, що Товариство є корпоративним підприємством Державної акціонерної компанії "Українське видавничо-поліграфічне об’єднання" та утворено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 1998 року № 1870 "Про забезпечення діяльності Державної акціонерної компанії "Українське видавничо-поліграфічне об’єднання" (1870-98-п) , шляхом перетворення Українського науково-дослідного інституту поліграфічної промисловості ім. Т. Шевченка у зазначене акціонерне товариство в порядку, передбаченому Указом Президента України від 15 червня 1993 № 310/93 (310/93) "Про корпоратизацію підприємств", Законами України "Про господарські товариства" (1576-12) , "Про управління об’єктами державної власності" (185-16) , "Про холдингові компанії" (3528-15) та іншими нормативно-правовими актами, що регламентують корпоративні правовідносини. Згідно із Законом № 1977-XII (1977-12) та пунктом 2 згаданого вище Порядку за рахунок коштів державного бюджету фінансується 50 % різниці в розмірі пенсії наукових (науково-педагогічних) працівників державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації у розрахунку на одну особу. Інша частина фінансується за рахунок коштів цих підприємств, установ, організацій та закладів. За таких обставин касаційний суд вважав, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що чинним законодавством не передбачено покладення на державні небюджетні установи, організації, фінансування яких здійснюється за рахунок державного бюджету України і за рахунок коштів госпрозрахунку, обов’язку щодо відрахувань на виплату різниці в розмірі пенсій наукових працівників.

У справі, рішення касаційного суду в якій додано до заяви, Вищий господарський суд України, виходив із того, що відповідач (Державний науково-дослідний проектний інститут основної хімії м. Харкова) є державним підприємством і для здійснення виплат різниці пенсії наукових працівників Пенсійному фонду не мав ні правових підстав, ні фактичної можливості. При цьому свій висновок касаційний суд мотивував положеннями статей 16 та 18 Закону України від 27 березня 1991 року № 887-ХІІ "Про підприємства в Україні" (далі – Закон № 887-ХІІ (887-12) ), а також пункту 4 Порядку фінансування та виплати різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково-педагогічним) працівникам державних бюджетних установ і організацій, науковим (науково-педагогічним) працівникам небюджетних підприємств і організацій згідно із Законом "Про наукову і науково-технічну діяльність" (1977-12) , та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку мають право зазначені особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2000 року № 1826 (1826-2000-п) . Закон № 887-XII (887-12) , норми якого застосував Вищий господарський суд України, втратив чинність з 1 січня 2004 року у зв’язку з набранням чинності з цієї дати Господарського кодексу України (436-15) . Також цей суд застосував положення Порядку фінансування та виплати різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково-педагогічним) працівникам державних бюджетних установ і організацій, науковим (науково-педагогічним) працівникам державних небюджетних підприємств і організацій згідно із Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність" (1977-12) , та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку мають право зазначені особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2000 року № 1826 (1826-2000-п) , що втратив чинність згідно з постановою № 372.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 237 КАС підставою перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Аналіз зазначених рішень суду касаційної інстанції дає підстави для висновку, що ухвалення різних за змістом судових рішень обумовлено наявністю інших фактичних обставин справи та характером правовідносин із застосуванням різних норм матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

У задоволенні заяви приватного акціонерного товариства "Український науково-дослідний інститут поліграфічної промисловості ім. Т.Г. Шевченка" відмовити.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.