Верховний Суд України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі – управління ПФУ), Хмельницького обласного військового комісаріату (далі – Військкомат) про перерахунок пенсії,

У червні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив суд зобов’язати управління ПФУ провести перерахунок розміру його пенсії із дня призначення виходячи із посадового окладу за останньою штатною посадою перед звільненням, тобто за посадою, займаною ним у Центрі прийому і обробки спеціальної інформації та контролю навігаційного поля Національного космічного агентства України (далі – Центр НКАУ), оклад за якою становив 448 грн, та надалі виплачувати йому пенсію у визначеному таким способом розмірі із урахуванням подальших змін у законодавстві.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що під час проходження військової служби у Збройних Силах України він з 31 грудня 1996 року відповідно до наказу Міністра оборони України був відряджений і працював на посаді начальника зміни сектора енергозабезпечення групи енергетичного забезпечення служби головного інженера Центру НКАУ зі збереженням всіх видів матеріального забезпечення, а також гарантій і пільг, передбачених Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) .

8 вересня 2006 року позивач за станом здоров’я звільнений з військової служби у запас у званні старшого прапорщика, 5 жовтня 2006 року звільнений із посади, займаної у Центрі НКАУ, 4 грудня 2006 року – виключений зі списків його особового складу.

5 грудня 2006 року Військкомат призначив йому пенсію виходячи із розміру грошового забезпечення за умовним посадовим окладом старшого прапорщика, розмір якого становить 120 грн.

На думку позивача, призначення пенсії виходячи із такого окладу суперечить правилам частини третьої статті 43 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у редакції, чинній на час призначення пенсії (далі – Закон № 2262-ХІІ (2262-12) ), за змістом якої пенсія йому має бути обчислена із розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, тобто за посадою, займаною ним у Центрі НКАУ.

Дунаєвецький районний суд Хмельницької області постановою від 7 серпня 2007 року позов задовольнив.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 лютого 2008 року рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 червня 2011 року постанову апеляційного суду залишив без змін.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах частин третьої, восьмої статті 43, частини третьої статті 63 Закону № 2262-ХІІ, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 червня 2011 року, справу направити на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування заяви додано ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 червня 2009 року та від 17 лютого 2011 року у справах за позовами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до управління ПФУ, Військкомату про перерахунок розміру пенсії, у яких, на думку заявника, вищезгадані норми права застосовані по-іншому та правильно.

Перевіривши наведені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Відповідно до частини восьмої статті 43 Закону № 2262-ХІІ особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького складу органів внутрішніх справ та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом (2262-12) і які були відряджені для роботи в органах державної влади та органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях, вищих навчальних закладах та одержували заробітну плату в порядку і розмірах, установлених для працівників цих органів та організацій, пенсії обчислюються виходячи з посадового окладу, встановленого за аналогічною посадою відповідно для осіб офіцерського складу, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом (2262-12) .

Залишаючи без змін постанову апеляційного суду про відмову у задоволенні позову у справі, що переглядається, касаційний суд дійшов висновку, що пенсія позивачу Військкоматом призначена правильно виходячи із умовного посадового окладу старшого прапорщика – 120 грн, у званні якого він був звільнений із військової служби, військового (спеціального) звання, процентної надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення і премій у розмірі, що визначаються за 24 останні календарні місяці служби підряд перед звільненням.

Предметом розгляду у справах, на рішення у яких посилається ОСОБА_1, обґрунтовуючи заяву, було питання щодо правомірності відмови управління ПФУ у перерахунку пенсій позивачам на підставі частини третьої статті 63 Закону № 2262-ХІІ у зв’язку із підвищенням розміру окладу за посадами, які вони займали у Центрі НКАУ перед звільненням із військової служби. Отже, надані заявником ухвали касаційного суду постановлені у правовідносинах, не подібних спірним у цій справі, що не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування вищезгаданих норм матеріального права.

Разом з тим частина доводів заявника, на думку Верховного Суду України, може свідчити про те, що у справі, яка переглядається, касаційним судом допущено неоднакове порівняно з іншими справами застосування норм процесуального права, а саме статті 220 КАС, якою встановлено обов’язок суду касаційної інстанції перевіряти правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема і повноти встановлення цими судами обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Однак Верховний Суд України позбавлений можливості усунути розбіжності у застосуванні норм процесуального права, оскільки відповідно до статті 235 КАС він переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановленому цим Кодексом, а підставою для перегляду судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції лише одних і тих самих норм матеріального права.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Верховний Суд України, керуючись частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.