Верховний Суд України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Акцентбуд" (далі – Товариство) до державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі – ДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

У листопаді 2009 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ від 17 вересня 2009 року № 0006286303/0, яким йому визначено 1 058 342 грн податкового зобов’язання з податку на додану вартість (далі – ПДВ) та нараховано 473 527 грн штрафних санкції.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 20 травня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2010 року, в задоволенні позову відмовив у зв’язку з безпідставністю заявлених вимог.

Ухвалюючи зазначене рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ДПІ правомірно прийняла оскаржуване повідомлення-рішення, оскільки Товариством завищено суму податкового кредиту, що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету.

Вищий адміністративний суд України постановою від 7 червня 2011 року ухвалені у справі судові рішення скасував, позов задовольнив.

При цьому суд касаційної інстанції виходив із того, що Товариством правомірно сформовано податковий кредит у періоді отримання відповідної податкової накладної, оскільки такі дії були здійснені позивачем з дотриманням вимог чинного податкового законодавства та не потягли за собою заниження зобов’язань платника податків за відповідні звітні періоди в цілому.

ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України із заявою про допуск справи до перегляду судового рішення касаційного суду Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), в якій просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України та направити справу на новий касаційний розгляд.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 липня 2011 року допустив справу до провадження Верховного Суду України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (чинного на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ).

Заява про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, обґрунтовано виходив із того, що в доданій до заяви ДПІ ухвалі цього ж суду від 29 жовтня 2008 року по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано норми матеріального права, а саме: касаційний суд дійшов висновку про порушення товариством правил податкового обліку внаслідок включення до податкового кредиту в декларації за липень 2004 року сум ПДВ на підставі податкових накладних, виписаних постачальником у червні 2004 року, зазначивши, що відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР саме своєчасно подана платником податку заява до податкового органу є підставою для включення до податкового кредиту суми податку, сплаченої у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Верховний Суд України, усуваючи неоднакове застосування норм матеріального права касаційним судом, вважає правильним висновок цього суду в оскаржуваній ухвалі про відсутність порушень норм законодавства при формуванні Товариством податкового кредиту у періоді отримання відповідної податкової накладної.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку із: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) – в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Якщо платник не скористався правом подачі заяви, передбаченим підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, і не звернувся до податкової інспекції зі скаргою, то він не має права включати до податкового кредиту суму ПДВ, не підтверджену податковою накладною.

У випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми ПДВ, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Таким чином, Вищий адміністративний суд у справі, що розглядається, правильно застосував норми матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва відмовити.

постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.