Верховний Суд України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області (далі – управління ПФУ, ПФУ відповідно) до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Маріуполі Донецької області (далі – відділення Фонду, Фонд відповідно) про зобов’язання вчинити дії, за заявою відділення Фонду,

У листопаді 2005 року управління ПФУ звернулося до суду з позовом, у якому просило: зобов’язати відділення Фонду прийняти до заліку виплачену ОСОБА_1 пенсію по інвалідності за період із квітня 2002 року по жовтень 2004 року в сумі 4 393 грн 19 коп.

Постановою господарського суду Донецької області від 22 грудня 2005 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від

28 лютого 2006 року, позов задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 8 лютого 2011 року зазначені рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням Вищого адміністративного суду України, відділення Фонду звернулося з заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування касаційним судом статті 7 Закону України від 22 лютого 2001 року № 2272-ІІІ "Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", статей 21, 24, 28 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі – Закон № 1105-XIV (1105-14) ) та пунктів 2, 5, 6, 7 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов’язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв’язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою правління ПФУ, правління Фонду від 4 березня 2003 року № 5-4/4, ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 16 травня 2003 року № 376/7697 (z0376-03) ; далі – Порядок). До заяви додано рішення Вищого адміністративного суду України (постанова від 9 вересня 2010 року у справі № К-18740/10; 2 грудня 2010 року у справі № К-40058/09; ухвала від 26 серпня 2010 року у справі № К–23753/10), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування норм матеріального права.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданих до заяви відділення Фонду судових рішеннях по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано одні й ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Заява про перегляд оскаржуваної ухвали Вищого адміністративного суду України підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог управління ПФУ про зобов’язання відділення Фонду прийняти до заліку (підписати акт звірки) виплачені ОСОБА_1 суми пенсії по інвалідності у зв’язку з трудовим каліцтвом за період із квітня 2002 року по жовтень 2004 року в сумі 4 393грн 19 коп., оскільки право забезпечення на страхування від нещасного випадку, встановлене в Україні, не залежить від того, в якій із колишніх республік СРСР стався нещасний випадок на виробництві із застрахованою особою або виникло професійне захворювання, пов’язане з виконанням нею трудових обов’язків. Згідно з пунктом 3 розділу XI "Прикінцеві положення" Закону № 1105-ХІV (1105-14) відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом також зазначеним у статті 8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги; уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом (1105-14) підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника – Фондом.

Отже, за змістом цієї норми Закону (1105-14) , обов’язок Фонду відшкодовувати потерпілим на виробництві та членам їх сімей матеріальну і моральну шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, не залежить від того, чи сплачували Фонду страхові платежі підприємства, які ліквідовано та на яких було ушкоджено здоров'я потерпілого.

У справах, рішення касаційного суду в яких додано до заяви, Вищий адміністративний суд України, відмовляючи у задоволенні позову управління ПФУ, виходив із того, що предметом судового оскарження є дії відповідача з підписання актів взаємозвірки. Обраний позивачем спосіб захисту (відновлення) порушеного права є таким, що не відповідає змісту прав управління ПФУ щодо відшкодування понесених ним витрат. Згаданий Порядок не регулює спірні відносини, які виникли у цьому випадку, оскільки встановлене правило щодо підписання актів звірки розрахунків підлягає застосуванню лише за відсутності спору. У разі наявності спору та незгоди на підписання актів звірки розрахунків з боку Фонду вимоги про стягнення таких сум мають вирішуватись у судах адміністративної юрисдикції, шляхом пред’явлення позову про стягнення цих сум, а не шляхом пред’явлення вимог про підписання актів звірки. Така правова позиція є правильною.

Обраний у справі, що розглядається спосіб захисту (відновлення) порушеного права є частково таким, що не відповідає змісту прав управління ПФУ щодо відшкодування понесених ним витрат.

Згаданий вище Порядок не врегульовує спірних відносин, які виникли у цьому випадку, оскільки встановлене ним правило підписання актів звірки розрахунків має застосовуватися за відсутності спору.

У разі незгоди Фонду підписувати акти звірки вимоги про стягнення мають вирішуватись у судовому порядку в судах адміністративної юрисдикції, а не шляхом пред’явлення вимог про підписання актів звірки.

Верховний Суд України вже висловлював правову позицію щодо застосування вимог Порядку при розгляді справ цієї категорії. Зокрема, у постановах від 6 червня 2011 року (№ 21-116а11), від 20 березня 2007 року (№ 21-1087во06 та № 21-897во06).

У зв’язку з тим, що суд касаційної інстанції неоднаково і в даній справі неправильно застосував одну й ту саму норму права, ухвала касаційного суду підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд установить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 241- 243 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

Заяву відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Маріуполі Донецької області задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 8 лютого 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.