Верховний Суд України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Розваг" (далі – ТОВ) до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (далі – СДПІ) та Державної податкової адміністрації у Харківській області (далі – ДПА) про визнання недійсним рішення,

У травні 2007 року ТОВ звернулося до господарського суду Харківської області із позовом, в якому просило визнати недійсним рішення СДПІ від 15 травня 2007 року № 0000300849 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 23 807 грн 50 коп.

На обґрунтування позову послалося на те, що відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2001 року № 121 "Про терміни переведення суб’єктів підприємницької діяльності на облік розрахункових операцій у готівковій та безготівковій формі із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій" (121-2001-п) (далі – постанова № 121) Міністерство промислової політики України (далі – Мінпромполітики) було зобов’язано забезпечити в термін до 31 грудня 2006 року організацію розроблення автоматів з продажу товарів (послуг), які відповідатимуть розробленим Міністерством економіки України технічним вимогам, а також запам’ятовуючих пристроїв (фіскальної пам’яті) для оснащення автоматів, що вже діють. Однак, на момент звернення до суду з цим позовом, Мінпромполітики не забезпечило розроблення гральних автоматів, оснащених фіскальною пам’яттю, та запам’ятовуючих пристроїв для оснащення автоматів, що вже діють.

Крім цього, позивач указав, що згідно з вимогами чинного законодавства України, зокрема, статті 3 Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (далі – Закон № 265/95-ВР (265/95-ВР) ), суб’єкти підприємницької діяльності мають право застосовувати тільки ті реєстратори розрахункових операцій (далі – РРО), що включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій (далі – Державний реєстр).

Господарський суд Харківської області постановою від 4 липня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2007 року, позовні вимоги задовольнив: визнав недійсним рішення СДПІ від 15 травня 2007 року № 0000300849.

Вищий адміністративний суд України постановою від 23 червня 2011 року рішення судів попередніх інстанцій скасував, у задоволенні позову відмовив.

Не погоджуючись із постановою суду касаційної інстанції, ТОВ звернулося із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень постанови № 121 (121-2001-п) у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 жовтня 2010 року, яка, на думку ТОВ, підтверджує неоднакове правозастосування.

Перевіривши наведені позивачем доводи, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Приймаючи постанову про скасування рішень судів попередніх інстанцій та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд касаційної інстанції у справі, що переглядається, виходив із того, що відповідно до пункту 6 додатку до постанови № 121 (121-2001-п) на час проведення перевірки (17 квітня 2007 року) настав термін застосування РРО при наданні послуг із використанням гральних автоматів, а тому наявна вина юридичної особи у незастосуванні РРО.

В ухвалі, наданій на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що податковим органом неправомірно застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції, оскільки на момент здійснення перевірки був відсутній зареєстрований у Державному реєстрі РРО, який міг використовувати позивач.

Висновок касаційного суду у справі, що переглядається, не відповідає правильному застосуванню норм матеріального права.

Так, пунктом 6 додатку до постанови № 121 (121-2001-п) встановлено термін переведення суб’єктів господарювання залежно від форм та умов їх діяльності на розрахунки із застосуванням РРО. Для суб’єктів підприємницької діяльності, які працювали у сфері грального бізнесу із використанням гральних автоматів, було встановлено термін до 31 грудня 2006 року.

Водночас згідно зі статтею 12 Закону № 265/95-ВР на території України дозволяється реалізовувати та застосовувати лише ті РРО вітчизняного та іноземного виробництва, які включені до Державного реєстру та конструкція і програмне забезпечення яких відповідає конструкторсько-технологічній та програмній документації виробника.

Пунктом 2 постанови № 121 (121-2001-п) на Мінпромполітики було покладено обов’язок забезпечити організацію розроблення автоматів з продажу товарів (послуг), які відповідатимуть зазначеним вимогам, а також запам’ятовуючих пристроїв (фіскальної пам’яті) для оснащення автоматів, що вже діють.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 1 липня 2008 року № 430 (v0430225-08) "Про затвердження Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій у новій редакції" до Державного реєстру було включено комп’ютерно-касову систему "Фіскал", яка призначена для фіскалізації гральних автоматів, автоматизації збору, обліку і контролю даних про функціонування залів гральних автоматів.

За таких обставин до вказаної дати у суб’єктів господарювання була відсутня об’єктивна можливість дотримуватися вимог Закону № 265/95-ВР (265/95-ВР) у частині використання гральних автоматів, які переведені у фіскальний режим роботи. Тому притягнення їх до відповідальності за використання гральних автоматів, у яких не реалізовані фіскальні функції, можливе лише з моменту включення до Державного реєстру комп’ютерно-касової системи "Фіскал", тобто з 1 липня 2008 року.

У справі, що переглядається, суди встановили, що перевірку було проведено 17 квітня 2007 року, тобто до дати реєстрації вищезазначеної комп’ютерно-касової системи, а відтак вина позивача у порушенні ним порядку використання РРО відсутня.

Оскільки при вирішенні спору суд касаційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, то заява ТОВ підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , Верховний Суд України

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Розваг" задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 23 червня 2011 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до касаційного суду.

постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Правова позиція

Виходячи із приписів статті 12 Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" притягнення суб’єктів господарювання, які надають гральні послуги, до відповідальності за використання гральних автоматів, у яких не реалізовані фіскальні функції, можливе лише з моменту включення до Державного реєстру комп’ютерно-касової системи "Фіскал", тобто з 1 липня 2008 року.

У справі, що розглядається, суди встановили, що перевірку було проведено 17 квітня 2007 року, тобто до дати реєстрації вищезазначеної комп’ютерно-касової системи, а відтак вина позивача у порушенні ним порядку використання реєстраторів розрахункових операцій відсутня.

Оскільки при вирішенні справи суд касаційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, то заяву позивача Верховний Суд України задовольнив, постанову касаційного суду скасував, а справу направив на новий розгляд до суду касаційної інстанції.