Верховний Суд України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,

суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор’євої Л.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Школярова В.Ф., –

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Геміні" (далі – Товариство) до Київської регіональної митниці (далі – Митниця) про визнання недійсним податкового повідомлення, за заявою Митниці,

У травні 2010 року Товариство звернулося до суду з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення від 23 лютого 2010 року № 33. За результатами адміністративного оскарження зазначеного податкового повідомлення Державною митною службою України зменшено суму податкового зобов’язання зі сплати податку на додану вартість (далі – ПДВ). У зв’язку з цим, у червні 2010 року позивач змінив позовні вимоги і просив визнати недійсним податкове повідомлення від 7 червня 2010 року № 108, яким визначено податкове зобов’язання з ПДВ у розмірі 4 083 454 грн 68 коп., у т.ч. 2 722 303 грн 12 коп. – основний платіж та 1 361 151 грн 56 коп. – штрафні санкції.

На обґрунтування позову Товариство послалося на те, що податкові зобов’язання з ПДВ та штрафні санкції визначені безпідставно, оскільки під час та по завершенню митного оформлення кіноплівки експонованої, позитивної, завширшки 35 мм, із звуковою доріжкою він правомірно не включав до митної вартості фільмокопій роялті.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 27 липня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13 квітня 2011 року зазначені судові рішення залишив без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що оскільки роялті, що сплачувалося позивачем на підставі окремих угод про дистрибуцію та ліцензійних договорів, не було умовою продажу фільмокопій, не впливало на оцінювання цього товару, то воно не повинно включатися до митної вартості фільмокопій як імпортованого позивачем товару.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, Митниця просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України та направити справу на новий розгляд до цього суду.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 267 Митного кодексу України (далі – МК) заявник послався на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2011 року.

Заява про перегляд оскаржуваної ухвали Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з таких підстав.

У рішенні від 16 березня 2011 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про неправомірність невключення позивачем до митної вартості фільмокопій вартості послуг зі здійснення їх субтитрування.

Проте 21 листопада 2011 року Верховний Суд України скасував зазначене рішення Вищого адміністративного суду України і направив справу на новий касаційний розгляд. При цьому, проаналізувавши згадану норму матеріального права, – статтю 267 МК, – Верховний Суд України виходив із того, що роялті враховуються при визначенні митної вартості оцінюваних товарів у тому випадку, коли покупець сплачує їх як умову продажу оцінюваних товарів.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Виходячи з наведеного, Верховний Суд України вказує, що на час розгляду цієї справи рішення суду касаційної інстанції, надане на обґрунтування заяви, скасовано. Це у свою чергу, не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права.

Крім того, Верховний Суд України у справі, що розглядається, застосування статті 267 МК, вважає правильним.

Позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена Верховним Судом України в постанові від 4 липня 2011 року № 21-157а10.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

У задоволенні заяви Київської регіональної митниці відмовити.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.