Верховний Суд України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Полтавського обласного центру зайнятості (далі – Центр) до ОСОБА_1 про стягнення вартості професійного навчання в розмірі 64 грн 51 коп.,

У червні 2009 року Центр звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 64 грн 51 коп. витрат на професійну підготовку на підставі частини третьої статті 36 Закону України від 2 березня 2000 року № 1533-III "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (далі – Закон № 1533-III (1533-14) ).

Полтавський окружний адміністративний суд ухвалою від 4 червня 2009 року, залишеною без змін ухвалами Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2009 року та Вищого адміністративного суду України від 7 квітня 2011 року, відмовив у відкритті провадження у справі та роз’яснив, що позивач має право звернутись із відповідним позовом

до суду загальної юрисдикції в порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) .

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України Центр, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом пункту 4 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 7 квітня 2011 року та направити справу на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування заяви додано ухвали Вищого адміністративного суду України від 9 жовтня 2008 року та 21 грудня 2010 року в яких, на думку заявника, згадану норму закону у подібних правовідносинах застосовано по-іншому та правильно.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 8 червня 2011 року допустив справу до провадження Верховного Суду України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 18 Закону України від 1 березня 1991 року № 803-XII "Про зайнятість населення" та статті 36 Закону № 1533-III.

Перевіривши наведені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення. На думку Верховного Суду України, заявник фактично порушив питання про неправильне застосування касаційним судом норм процесуального, а не матеріального права.

Верховний Суд України позбавлений можливості усунути розбіжності у застосуванні норм процесуального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки відповідно до статті 235 КАС Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановленому цим Кодексом (2747-15) , а підставою для перегляду судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Зважаючи на те, що наслідком ухвалення судом касаційної інстанції різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах є неоднакове застосування одних і тих самих норм процесуального права, а неоднаковість правозастосування положень матеріального права не підтвердилася, то заява Центру про перегляд ухвалених у його справі судових рішень не може бути задоволена.

Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

У задоволенні заяви Полтавського обласного центру зайнятості відмовити.

постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.