Верховний Суд України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Балюка М.І., Берднік І.С., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор’євої Л.І., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І. Колесника П.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Школярова В.Ф., Яреми А.Г., ?

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом управління Пенсійного фонду України в Золотоніському районі Черкаської області (далі – управління ПФУ; ПФУ відповідно) до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Золотоноша Черкаської області (далі – відділення Фонду; Фонд відповідно) про стягнення витрат на виплату і доставку пільгових пенсій,

У жовтні 2009 року управління ПФУ звернулося до суду з позовом до відділення Фонду про стягнення витрат на виплату пенсій громадянам, які отримали каліцтво в державах СНД, за період з 1 до 31 листопада 2009 року в розмірі 1 048 грн 93 коп., невідшкодованої щомісячної державної адресної допомоги в сумі 35 443 грн 39 коп., а також підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам за вказаний період у розмірі 1 434 грн 70 коп. Загальна сума позову складає 37 927 грн 02 коп.

На обґрунтування позовних вимог зазначило, що витрати, понесені управлінням ПФУ у зв’язку з виплатою пенсій громадянам, які отримали каліцтво в державах СНД, щомісячної державної адресної допомоги та підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, підлягають відшкодуванню відділенням Фонду.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2010 року, зміненою постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2010 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії відділення Фонду в частині невідшкодування витрат на виплату пенсій громадянам, які отримали каліцтво в державах СНД. Стягнуто з відділення Фонду на користь управління ПФУ суми витрат на виплату пенсій громадянам, які отримали каліцтво в державах СНД, за період з 1 до 31 листопада 2009 року в розмірі 1 048 грн 93 коп.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 серпня 2011 року залишено без змін постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2010 року, змінену постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2010 року.

Касаційний суд, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, зазначив, що страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, яка стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, а в разі виплати такої органами ПФУ – відшкодувати останньому витрати, є Фонд. Щодо державної адресної допомоги зазначив, що Фонд не може нести витрати на виплату такої допомоги, оскільки вона не включена до переліку виплат, що підлягають відшкодуванню.

Не погоджуючись із цією постановою, відділення Фонду звернулося із заявою про її перегляд з підстави неоднакового застосування касаційним судом пункту 2 статті 7 Закону України від 22 лютого 2001 року № 2272-ІІІ "Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі – Закон № 2272-ІІІ (2272-14) ) та Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов’язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв’язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України та правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 4 березня 2003 року № 5-4/4 ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 року за № 376/7697 (z0376-03) ).

На підтвердження неоднакового застосування касаційним судом зазначених норм матеріального права відділення Фонду послалося на судове рішення Вищого адміністративного суду України від 26 червня 2011 року (справа № К-23516/06), в якому касаційний суд у подібних правовідносинах указав на безпідставність вимог ПФУ про стягнення з Фонду суми заборгованості, пов’язаної з виплатою пенсій по інвалідності громадянам, які стали інвалідами внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Заява відділення Фонду про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (далі – Основи) встановлено, що загальнообов’язкове державне соціальне страхування – це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття. Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов’язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ (стаття 4 Основ у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Спори, що виникають із правовідносин за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, вирішуються в судовому порядку, якщо законом не встановлено досудовий порядок їх розгляду (стаття 12 Основ).

За пенсійним страхуванням згідно з пунктом 1 статті 25 цих Основ надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсії у зв’язку з втратою годувальника, крім передбачених пунктом 4 цієї статті; медичні профілактично-реабілітаційні заходи; допомога на поховання пенсіонерів.

Відповідно до пункту 4 цієї статті за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; відновлення здоров’я та працездатності потерпілого; допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним своїх трудових обов’язків; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв’язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Згідно з частиною четвертою статті 26 Основ якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.

Ураховуючи те, що пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання є наслідком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, належним страховиком, тим, хто має надавати застрахованій особі матеріальну допомогу чи соціальні послуги, відповідно до статті 25 Основ є Фонд.

За змістом пункту 2 статті 7 Закону № 2272-III, який набрав чинності з 1 квітня 2001 року, Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку цьому Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку. Потерпілі, документи яких не передані до Фонду, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, ПФУ та Фонду. При цьому кошти, виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом у рахунок його страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а між страховиками з інших видів страхування і Фондом в подальшому відбуваються відповідні розрахунки.

Частиною другою статті 24 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі – Закон № 1105-XIV (1105-14) ) закріплено аналогічне правило: якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.

Сфера дії цього Закону (1105-14) поширюється на ту категорію інвалідів, щодо відшкодування витрат на виплату пенсій яким виник спір.

За змістом частини другої статті 2 Закону № 1105-XIV особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов’язаних з виконанням ними трудових обов’язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону (1105-14) .

При цьому право на таке забезпечення, яке встановлено в Україні, не залежить від того, у якій з колишніх республік СРСР стався нещасний випадок на виробництві із застрахованою особою або виникло професійне захворювання, пов’язане з виконанням нею трудових обов’язків.

Підпунктом "а" статті 27 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що громадянам України – переселенцям з інших держав, які не працювали в Україні, пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання призначаються незалежно від стажу роботи.

Відповідно до абзацу другого пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 1105-XIV (1105-14) відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом також зазначеним у статті 8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги.

Абзацом третім цього пункту (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) установлено, що вся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом (1105-14) підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної і моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника – Фондом.

Отже, за змістом наведеної норми обов’язок Фонду відшкодувати потерпілим на виробництві та членам їх сімей матеріальну і моральну (немайнову) шкоду, заподіяну ушкодженням здоров’я, не залежить від того, чи сплачували цьому Фонду страхові платежі підприємства, що ліквідувалися та на яких було ушкоджено здоров’я потерпілого.

Як убачається з абзацу 7 пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 1105-XIV (1105-14) , Фонд є правонаступником державного, галузевих та регіональних фондів охорони праці, передбачених статтею 21 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII "Про охорону праці", які ліквідуються.

Таким чином, страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, яка стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, а в разі виплати такої органами ПФУ – відшкодувати останньому витрати, є Фонд.

Ураховуючи наведене, Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, правильно застосував норми матеріального права.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

У задоволенні заяви відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Золотоноша Черкаської області відмовити.

постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.