Верховний Суд України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,

суддів: Балюка М.І., Берднік І.С., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор’євої Л.І., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М.,Таран Т.С., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Школярова В.Ф., Яреми А.Г., –

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом відділу освіти Сокальської районної державної адміністрації Львівської області (далі – відділ освіти) до Львівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі – відділення Фонду, Фонд відповідно) про визнання нечинним та скасування рішення, визнання дій посадових осіб незаконними,

У червні 2008 року відділ освіти звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати нечинним та скасувати рішення відділення Фонду (в особі його виконавчої дирекції) від 11 вересня 2007 року № 1195 у частині донарахування страхових внесків у сумі 26 018 грн 89 коп. та визнати незаконними дії посадових осіб зазначеного відділення щодо неправомірності фіксування виявлених порушень та прийняття оскаржуваного рішення. Відділ освіти вказував, що Кабінет Міністрів України постановою від 25 травня 2006 року № 745 (745-2006-п) "Деякі питання, пов’язані із сплатою страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" (далі – постанова № 745) доповнив пунктом 3-2 Порядок погашення кредиторської заборгованості державного бюджету педагогічним і науково-педагогічним працівникам навчальних закладів та установ освіти з виплати надбавки за вислугу років та допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2005 року № 934 (934-2005-п) (далі – Порядок). Відповідно до пункту 3-2 Порядку страхові внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, на випадок безробіття і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на вказані виплати не нараховуються.

Господарський суд Львівської області постановою від 23 жовтня 2008 року позов задовольнив.

Ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2010 року та Вищого адміністративного суду України від 16 червня 2011 року зазначену постанову суду першої інстанції залишено без змін.

У заяві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 червня 2011 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), відділення Фонду, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 57 Закону України від 23 травня 1991 року № 1060-XII "Про освіту" (далі – Закон № 1060-XII (1060-12) ), просить скасувати цю ухвалу, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. До заяви додано ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 лютого 2008 року, а також від 28 жовтня 2010 року у справі № К-53437/09, в яких, на думку відділення Фонду, по-іншому застосовано зазначену норму права у подібних правовідносинах.

Заява про перегляд оскаржуваної ухвали Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з таких підстав.

Касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходив із того, що відносини, які склалися у зв’язку з відсутністю фінансування з бюджету передбачених статтею 57 Закону № 1060-XII виплат, були врегульовані Законом України від 9 вересня 2004 року № 1994-IV "Про реструктуризацію заборгованості з виплат, передбачених статтею 57 Закону України "Про освіту" (1994-15) педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних закладів" (далі – Закон № 1994-IV (1994-15) ) та Порядком. Цей суд вважав, що у зазначених нормативних актах не було чіткої вказівки на те, що на кредиторську заборгованість з виплат, які здійснюються згідно з цим Законом, не нараховуються страхові внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, що і зумовило двояке трактування Фондом зазначених норм. Але Кабінет Міністрів України вніс відповідні зміни до Порядку, встановивши, що на виплати кредиторської заборгованості страхові внески не нараховуються. Таким чином, на думку касаційного суду, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

У доданих до заяви судових рішеннях, на які відділення Фонду посилається як на підставу для допуску справи до провадження Верховного Суду України, Вищий адміністративний суд України, постановляючи ухвалу від 21 лютого 2008 року та залишаючи без змін постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2006 року, виходив із того, що оскільки законодавець визначив надбавки за вислугу років і допомогу на оздоровлення при наданні щорічної відпустки як гарантії держави, передбачивши їх у Законі № 1060-XII (1060-12) , то відповідно до частини другої статті 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" надбавки і допомога є додатковою заробітною платою і включені до структури заробітної плати. У зв’язку з цим касаційний суд визнав правомірним висновок зазначеного апеляційного суду про те, що "надбавки за вислугу років і допомога на оздоровлення при наданні щорічної відпустки педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних закладів за своєю природою є заробітною платою і, незалежно від того, в який період і з якою затримкою вони нараховуються і сплачуються, ці надбавки і допомога залишаються заробітною платою і включаються до фонду оплати праці".

В ухвалі від 28 жовтня 2010 року, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, Вищий адміністративний суд України виходив із того, що постановою № 745 (745-2006-п) не передбачено нарахування страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності на виплати надбавок за вислугу років та допомог на оздоровлення при наданні щорічної відпустки. Таким чином, на думку касаційного суду, до набрання чинності зазначеної постанови на суми оплати праці, що пов’язані з погашенням заборгованості з передбачених статтею 57 Закону № 1060-XII виплат, які здійснювалися у грудні 2005 року та у березні 2006 року, відповідач був зобов’язаний нараховувати та утримувати страхові внески до Фонду.

На думку Верховного Суду України, висновок Вищого адміністративного суду України, викладений в оскаржуваній ухвалі, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до статті 22 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР порядок здійснення платежів і резервування коштів, строки сплати внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування визначаються законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини другої статті 27 Закону від 18 січня 2001 року № 2240-ІІІ "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" (далі – Закон № 2240-ІІІ (2240-14) ) страхувальник зобов’язаний нараховувати і сплачувати страхові внески в установлені строки та в повному обсязі. За правилами статті 30 зазначеного Закону страхувальник–роботодавець несе відповідальність за несвоєчасність сплати та неповну сплату страхових внесків. У разі несвоєчасної сплати страхових внесків страхувальником або неповної їх сплати страхувальник сплачує суму донарахованих контролюючим органом страхових внесків (недоїмки), штраф та пеню. За неповну сплату страхових внесків на страхувальника накладається штраф у розмірі прихованої (заниженої) суми заробітної плати, на яку відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, а в разі повторного порушення – у трикратному розмірі зазначеної суми. Не сплачені в строк страхові внески, пеня і штраф стягуються в доход Фонду зі страхувальника у безспірному порядку. Законом № 1994-IV (1994-15) заборгованість із виплат педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних закладів, передбачених статтею 57 Закону № 1060-XII, які за змістом статті 21 Закону № 2240-ІІІ є базою нарахування страхових внесків, визнана кредиторською заборгованістю Державного бюджету України.

Механізм погашення такої заборгованості визначено Порядком, згідно з пунктом 4 якого відрахування, передбачені законодавством, з виплат науково-педагогічним працівникам здійснюються в установленому порядку.

Суди встановили, що за результатами перевірки відділу освіти, яка проводилась з 15 до 21 серпня 2007 року, виконавча дирекція відділення Фонду склала акт перевірки від 22 серпня 2007 року № 672, у якому зазначила про порушення страхувальником законодавчих норм щодо нарахування страхових внесків до Фонду. На підставі акту відділення Фонду (в особі його виконавчої дирекції) прийняло рішення від 11 вересня 2007 року № 1195, яким відділ освіти зобов’язано сплатити донараховані страхові внески в сумі 26 018 грн 89 коп.

Пункт 3-2 Порядку, відповідно до якого страхові внески на виплати науково-педагогічним працівникам не нараховуються, набрав чинності з 2 червня 2006 року.

Таким чином, на час прийняття відділенням Фонду оскаржуваного рішення підстави для застосування штрафних санкцій до відділу освіти були відсутні.

Враховуючи, що при вирішенні справи касаційний суд правильно застосував норми матеріального права, у задоволенні заяви відділення Фонду слід відмовити.

Керуючись статями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

У задоволенні заяви Львівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відмовити.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.