Верховний Суд України у складі:

головуючого          Тітова Ю.Г.,

суддів:              Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., 

                     Гошовської Т.В., Григор’євої Л.І., Гуля В.С., 

                     Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., 

                     Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., 

                     Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., 

                     Косарєва В.І., Кривенка В.В., Лященко Н.П., 

                     Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., 

                     Пивовара В.Ф., Потильчака О.І., Пошви Б.М., 

                     Прокопенка О.Б., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., 

                     Скотаря А.М., Таран Т.С., Терлецького О.О., 

                     Шицького І.Б., Яреми А.Г., –

розглянувши у порядку письмового провадження заяву приватного підприємства "Річ ААС" (далі – Підприємство) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України (rs14762263) від 9 лютого 2011 року у справі за позовом заступника прокурора Миколаївської області до Миколаївської обласної державної адміністрації (далі –ОДА), третя особа – державне підприємство "Очаківське лісомисливське господарство" (далі – Лісгосп), за участю Підприємства, про визнання протиправним та скасування розпорядження,

У жовтні 2008 року прокурор Миколаївської області подав до Центрального районного суду міста Миколаєва адміністративний позов до ОДА про визнання протиправним та скасування її розпорядження від 21 квітня 2008 року № 158-р (далі – розпорядження № 158-р), яким Підприємству надано лісову ділянку площею 7,7 га у довгострокове тимчасове користування за рахунок земель лісового фонду, що знаходяться в постійному користуванні Лісгоспа в урочищі "Рибаківка" кв. 41 вид.9, 42, 48, кв. 44 вид. 11, 17, 29 Березанського лісництва, для рекреаційних цілей з метою надання пляжних послуг терміном на 49 років.

Постановою Центрального районного суду міста Миколаєва від 9 квітня 2009 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано спірне розпорядження.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2009 року постанову Центрального районного суду міста Миколаєва від 9 квітня 2009 року у справі скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого адміністративного суду України (rs14762263) від 9 лютого 2011 року зазначені рішення судів попередніх інстанцій скасовано. Ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено.

У заяві про перегляд постанови суду касаційної інстанції з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), Підприємство, посилаючись на неоднакове застосування статті 20 Земельного кодексу України (далі – ЗК), статей 18, 31 Лісового кодексу України, просить постанову Вищого адміністративного суду України від 9 лютого 2011 року скасувати, залишити без змін постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2009 року. На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж самої норми права відповідач надав ухвали Вищого адміністративного суду України від 8 грудня 2010 року № К-29228/10, № К-29230/10, № К-29233/10 та від 13 листопада 2007 року № К-37117/06.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 квітня 2011 року справу допущено для перегляду Верховним Судом України.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з такого.

Ухвалюючи рішення у цій справі, Вищий адміністративний суд України зазначив, що спірне розпорядження прийнято з порушенням вимог чинного законодавства та поза межами повноважень, наданих обласним державним адміністраціям, оскільки цим розпорядженням земельну ділянку лісогосподарського призначення (лісову ділянку) передано для використання в рекреаційних цілях з метою надання пляжних послуг. Фактично розпорядженням № 158-р змінено цільове призначення земельної ділянки без дотримання порядку, визначеного статтею 20 ЗК. Як наслідок спірне розпорядження порушує право загального водокористування, визначене частиною першою статті 47 Водного кодексу України, оскільки впливає на можливість доступу громадян на берегові ділянки та до акваторії і стосується необмеженого кола осіб. Разом з тим, суд касаційної інстанції скасував постанову Центрального районного суду міста Миколаєва від 9 квітня 2009 року з підстави порушення судом норм процесуального права щодо змісту постанови (стаття 163 КАС).

Згідно з рішеннями від 8 грудня 2010 року № К-29228/10, № К-29230/10, № К-29233/10, які надані заявником на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України, розглянувши спори, пов’язані з відмовою районної державної адміністрації у задоволенні заяв фізичних осіб про зміну функціонального використання земельних ділянок, погодився з тим, що зміна функціонального використання сільськогосподарських земель із ведення товарного сільськогосподарського виробництва на ведення особистого селянського господарства не призводить до зміни цільового призначення таких земель, а відтак відмова у задоволенні вказаних заяв є неправомірною.

В іншому рішенні від 13 листопада 2007 року у справі № К-37117/06, наданому заявником, касаційний суд з мотивів дотримання встановленого статтею 12 ЗК порядку дійшов висновку про законність розпорядження обласної державної адміністрації, яким затверджено проект землеустрою відведення земельної ділянки у довгострокову оренду під розміщення торговельно-складських приміщень приватного підприємства, вилученої із постійного користування лісогосподарського підприємства та віднесеної до земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Аналіз наведених рішень, за відсутності подібних правовідносин, які були предметом судових розглядів, не дає підстав вважати, що касаційним судом неоднаково застосовані стаття 20 ЗК, статті 18, 31 Лісового кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Ураховуючи викладене, у задоволенні заяви Підприємства слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

У задоволенні заяви приватного підприємства "Річ ААС" відмовити.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.