розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом акціонерного товариства "Барвінок" (далі – Товариство) до державної податкової інспекції у м. Полтаві (далі – ДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

У лютому 2005 року Товариство звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ від 13 липня 2004 року № 0001902301/0 та від 13 серпня 2004 року № 0001902301/1 (прийняте за результатами адміністративного оскарження першого), яким йому визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість (далі – ПДВ) у розмірі 493 484 грн, з яких 246 742 грн – основний платіж і 246 742 грн – штрафні (фінансові) санкції, а також від 7 жовтня 2004 року № 0001902301/2 (прийняте за результатами адміністративного оскарження другого) у розмірі 370 113 грн, з яких 246 742 грн – основний платіж та 123 371 грн – штрафні (фінансові) санкції.

На обґрунтування позову Товариство послалося, зокрема, на те, що операція з передачі основних фондів до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права не є продажем, тому положення підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (чинного на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) на неї не поширюються.

Господарський суд Полтавської області постановою від 14 березня 2007 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2007 року, позов задовольнив частково: визнав недійсним податкове повідомлення-рішення від 7 жовтня 2004 року № 0001902301/2 у частині визначення Товариству податкового зобов’язання з ПДВ у розмірі 250 141 грн 50 коп. (з яких 166 761 грн – основне зобов’язання та 83 380 грн 50 коп. – штрафні (фінансові) санкції).

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що операція з передачі основних фондів до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права не є продажем, тому положення підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР на неї не поширюються, а її здійснення не вимагає коригування податкового кредиту.

Вищий адміністративний суд України постановою від 5 серпня 2010 року рішення судів попередніх інстанцій скасував, у задоволенні позову в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення щодо визначення Товариству податкового зобов’язання з ПДВ у розмірі 250 141 грн 50 коп. відмовив, у решті – направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому касаційний суд виходів із того, що за змістом підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР Товариство повинно було зменшити податковий кредит на суму ПДВ, сплачену у складі вартості придбання цього основного фонду, у тому самому звітному періоді, в якому відбулася ця операція (тобто у січні 2002 року).

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, Товариство просить скасувати оскаржуване рішення Вищого адміністративного суду України у частині відмови в позові та залишити в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Заява про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданій до заяви ДПІ постанові Вищого господарського суду України від 30 червня 2005 року по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано підпункт 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

У справі, рішення касаційного суду в якій додано до заяви, цей суд дійшов висновку про те, що операція з передачі товариством основних фондів до статутного фонду іншого товариства в обмін на корпоративні права не є продажем товарів, тому положення підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР на неї не поширюються.

У справі ж, що розглядається, Вищий адміністративний суд України виходив із того, що оскільки операція з передачі основних фондів до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права є продажем, положення підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР на неї поширюються.

Аналіз наведених судових рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що ним було неоднаково застосовано зазначену норму права, при цьому у справі, що розглядається, – неправильно.

Відповідно до підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) у разі коли платник податку здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що звільнені від оподаткування або не є об’єктом оподаткування згідно зі статтями 3 та 5 цього Закону, суми податку, сплачені (нараховані) у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, відносяться відповідно до складу валових витрат виробництва (обігу) та на збільшення вартості основних фондів і нематеріальних активів і до податкового кредиту не включаються.

За змістом наведеної норми покупець не має права на формування податкового кредиту внаслідок продажу йому (при купівлі ним) товарів (робіт, послуг), що звільнені від оподаткування або не є об’єктом оподаткування згідно зі статтями 3 та 5 цього Закону. Таким чином, ця норма стосується формування податкового кредиту в податковому обліку покупця з тієї ж господарської операції, внаслідок якої у продавця не виникають податкові зобов’язання, і відповідно відсутнє джерело відшкодування ПДВ покупцю.

При цьому зі змісту цієї норми не вбачається обов’язку платника коригувати податковий кредит.

Таким чином, Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, неправильно застосував норму матеріального права.

Ураховуючи наведене, постанова Вищого адміністративного суду України від 5 серпня 2010 року у частині відмови у задоволенні позову підлягає скасуванню, а справа в цій частині – направленню на новий розгляд до цього суду.

Керуючись статтями 241– 243 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

Заяву акціонерного товариства "Барвінок" задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України (rs10704306) від 5 серпня 2010 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) покупець не має права на формування податкового кредиту внаслідок продажу йому (при купівлі ним) товарів (робіт, послуг), що звільнені від оподаткування або не є об’єктом оподаткування згідно зі статтями 3 та 5 цього Закону. Таким чином, ця норма стосується формування податкового кредиту в податковому обліку покупця з тієї ж господарської операції, внаслідок якої у продавця не виникають податкові зобов’язання, і відповідно відсутнє джерело відшкодування ПДВ покупцю. При цьому зі змісту цієї норми не вбачається обов’язку платника коригувати податковий кредит.

Головуючий	М.Б. Гусак
Судді: М.І. Балюк В.П. Барбара	О.Т. Кузьменко Н.П. Лященко
І.С. Берднік	В.Л. Маринченко
С.М. Вус	В.В. Онопенко
Л.Ф. Глос	Л.І. Охрімчук
Т.В. Гошовська М.І. Гриців	П.В. Панталієнко В.Ф. Пивовар
В.С. Гуль	Б.М. Пошва
В.І. Гуменюк	О.Б. Прокопенко
А.А. Ємець	А.І. Редька
Т.Є. Жайворонок	Я.М. Романюк
В.В. Заголдний	Ю.Л. Сенін
Г.В. Канигіна	А.М. Скотарь
М.Р. Кліменко	Т.С. Таран
Є.І. Ковтюк	О.О. Терлецький
М.Є. Короткевич	Ю.Г. Тітов
О.А. Коротких	О.А. Шаповалова
В.І. Косарєв	І.Б. Шицький
В.В. Кривенко	А.Г. Ярема