Верховний Суд України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними матеріалами справу за позовом Сімферопольського міжрайонного природоохоронного прокурора (далі – Прокурор) до Фороської селищної ради Автономної Республіки Крим (далі – Рада), треті особи – Національний університет біоресурсів і природокористування України, Кримський державний агротехнологічний університет, про скасування рішень, за заявою Національного університету біоресурсів і природокористування України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 жовтня 2010 року,

У жовтні 2008 року Прокурор звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати: пункти 2, 3 рішення Ради від 2 листопада 2007 року № 15, якими відмовлено Національному аграрному університету у видачі дозволу на переоформлення земельної ділянки площею 14,18 га та затверджено акти комісії виконавчого комітету Ради від 6 липня 2007 року № 1 і від 1 листопада 2007 року № 2; рішення Ради від 21 березня 2008 року № 6, яким припинено Кримському сільськогосподарському інституту ім. Калініна право постійного користування зазначеною земельною ділянкою.

На обґрунтування позову Прокурор послався на порушення Радою пункту "є" частини 3 статті 84, частини 9 статті 123, статті 144, статті 150 Земельного кодексу України (далі – ЗК).

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим постановою від 22 липня 2009 року в задоволенні позову відмовив.

На обґрунтування свого рішення цей суд послався, зокрема на те, що позовні вимоги про скасування пунктів 2, 3 рішення Ради від 2 листопада 2007 року № 15 не підлягають задоволенню у зв'язку з пропуском Прокурором 15-денного строку звернення до суду, встановленого частиною 4 статті 21 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII "Про прокуратуру" (далі – Закон № 1789-XII (1789-12) ), а рішення Ради від 21 березня 2008 року № 6 взагалі не опротестовувалось, тому за змістом частини 4 статті 21 Закону № 1789-XII безпідставно оскаржено Прокурором до суду. Доводи позивача про незаконність оспорюваного рішення щодо припинення Кримському сільськогосподарському інституту ім. Калініна права постійного користування спірною земельною ділянкою суд визнав безпідставними та зазначив, що у зв'язку з припиненням діяльності цього закладу, Рада обґрунтовано припинила йому право постійного користування земельною ділянкою на підставі пункту "в" частини 1 статті 141 ЗК.

Севастопольський апеляційний адміністративний суд постановою від 23 лютого 2010 року рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив про помилковість висновку попереднього суду про пропуск Прокурором строку звернення, оскільки у даному випадку при зверненні до суду він здійснював представницькі функції, передбачені статтею 121 Конституції України, при цьому Прокурор послався на статтю 36-1 Закону № 1789-XII (яка передбачає, що підставою представництва прокуратурою інтересів держави є наявність порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних осіб чи юридичних осіб), а не на статтю 21 цього Закону. Також цей суд визнав необґрунтованим висновок суду першої інстанції про правомірність припинення права користування земельною ділянкою Кримського сільськогосподарського інституту ім. Калініна у зв'язку з припиненням діяльності, оскільки всі його майнові права, у тому числі і право користування земельною ділянкою, перейшли до його правонаступника – Національного аграрного університету. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що з листа відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців убачається, що станом на 30 січня 2009 року проведення державної реєстрації ліквідації Кримського державного агротехнологічного університету не здійснювалось.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 жовтня 2010 року скасував рішення апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції.

При цьому касаційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про пропуск строку звернення до суду, встановленого частиною 4 статті 21 Закону 1789-XII, щодо оскарження пунктів 2, 3 рішення Ради від 2 листопада 2007 року, а також про безпідставність оскарження Прокурором рішення Ради від 21 березня 2008 року, яке ним взагалі не опротестовувалось.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), Національний університет біоресурсів і природокористування України просить скасувати всі ухвалені у справі судові рішення, провадження у справі закрити.

На обґрунтування зазначеного заявник додав ухвали Вищого господарського суду України від 7 липня 2009 року та 26 травня 2010 року, в яких, на його думку, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано пункт "в" частини 1 статті 141 ЗК.

Заява про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України підлягає задоволенню з таких підстав.

В ухвалі Вищого господарського суду України від 26 травня 2010 року викладено висновок про те, що створене внаслідок перетворення Броварського виробничо-торгівельного трикотажного об'єднання "Софія" відкрите акціонерне товариство "Софія" є правонаступником усієї сукупності прав та обов'язків першого, у тому числі прав та обов'язків щодо земельної ділянки.

Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, погодився з законністю рішення суду першої інстанції, який дійшовши висновку, що Кримський державний аграрний університет є правонаступником Кримського сільськогосподарського інституту ім. Калініна, визнав обґрунтованим рішення Ради про припинення права користування земельною ділянкою останнього, тобто визнав, що до правонаступника не переходить право користування земельною ділянкою.

Аналіз наведених рішень судів касаційної інстанції дає підстави вважати, що ними було неоднаково застосовано одну й ту саму норму матеріального права у подібних правовідносинах, при цьому у справі, що розглядається, – помилково.

У частині 1 статті 141 ЗК наведені підстави припинення права користування земельною ділянкою. Зокрема, у пункті "в" цієї частини (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) такою підставою визначено припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.

На думку Верховного Суду України, наведені приписи слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

Судами ж установлено, що на підставі рішення Ради від 31 березня 1995 року Кримському сільськогосподарському інституту ім. Калініна передано у постійне користування земельну ділянку площею 14,18 га для створення учбово-дослідної станції з гірничого садівництва та виноградарства та видано державний акт на право постійного користування цією землею. Постановою Кабінету Міністрів України (далі – КМУ) від 7 квітня 1997 року № 313 (313-97-п) на базі зазначеного учбового закладу, що ліквідується, створено Кримський державний аграрний університет. На підставі розпорядження КМУ від 31 березня 2003 року № 179-р (179-2003-р) на базі Кримського державного аграрного університету, що ліквідується, створено Кримський державний агротехнологічний університет. Відповідно до розпорядження КМУ від 28 липня 2004 року № 517-р (517-2004-р) на базі Кримського державного агротехнологічного університету, що ліквідується, створено Південний філіал Національного аграрного університету – Кримський агротехнологічний університет. Постановою КМУ від 30 жовтня 2008 року № 945 (945-2008-п) Національний аграрний університет перейменовано в Національний університет біоресурсів і природокористування України.

Крім того, у розпорядженні КМУ від 31 березня 2003 року № 179-р (179-2003-р) зазначено, що студенти Кримського державного аграрного університету продовжують навчання у Кримському державному агротехнологічному університеті.

Розпорядженням КМУ від 28 липня 2004 року № 517-р (517-2004-р) передбачено, що студенти Кримського державного агротехнологічного університету продовжують навчання у Південному філіалі Національного аграрного університету "Кримський агротехнологічний університет", а бюджетні призначення, встановлені на підготовку кадрів Кримським державним агротехнологічним університетом, з 1 вересня 2004 року передаються Національному аграрному університету.

Таким чином, суд апеляційної інстанції прийшов до правильного висновку, що всі майнові права Кримського сільськогосподарського інституту ім. Калініна, у тому числі і право користування земельною ділянкою, перейшли до його правонаступника – Національного аграрного університету.

Отже, висновок цього суду про відсутність підстав для прийняття Радою рішення від 21 березня 2008 року № 6 є обґрунтованим, а касаційний суд помилково не погодився з ним.

Також суд касаційної інстанції безпідставно посилається на те, що позов Прокурора пред'явлено в порядку, визначеному статтею 21 Закону 1789-XII, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що при поданні позовної заяви Прокурор зазначав саме статтю 36-1 цього Закону.

При наведених обставинах суд першої інстанції мав зобов’язати Прокурора виконати вимоги статті 36-1 Закону 1789-XII та статті 60 КАС щодо визначення підстав для представництва інтересів держави та позивача у справі.

Крім того, Вищий адміністративний суд України не звернув уваги на те, що при наявності в матеріалах позовної заяви даних про передачу частини спірної земельної ділянки у власність іншій особі, суд першої інстанції у порушення вимог пунктів 1, 2 частини 2 статі 110 КАС не витребував необхідних документів для з'ясування зазначених обставин та не залучив цю особу до справи.

Також цим судом не дана оцінка тому, що при підтвердженні обставин зайняття частини спірної земельної ділянки іншою особою, суди мали на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 КАС закрити провадження у справі та роз'яснити позивачеві до юрисдикції якого суду віднесено розгляд спорів про захист права від такого порушення.

Засади захисту права власності, які поширюються і на правовідносини щодо права користування, регулюються статтею 386 Цивільного кодексу України; право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння та захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, – статтями 387, 391 цього Кодексу, а способи захисту прав на земельні ділянки – статтею 152 ЗК.

За змістом цих норм при порушенні права землекористувача внаслідок зайняття земельної ділянки іншою особою адекватним способом захисту такого порушеного права є подання ним позову про усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою (шляхом її звільнення) або витребування її з чужого незаконного володіння. При цьому суд, вирішуючи спір про відновлення прав позивача щодо землекористування, може дати оцінку законності рішення Ради, якщо його прийняття сприяло порушенню прав позивача.

Відповідно до статті 159 КАС судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ураховуючи наведене, рішення касаційного суду підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до цього ж суду.

Керуючись статтями 241–244 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , Верховний Суд України

Заяву Національного університету біоресурсів і природокористування України задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26 жовтня 2010 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Правова позиція

Ухвалу Вищого адміністративного суду України скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції у зв'язку з тим, що, залишаючи без змін рішення попередніх судів, касаційний суд не звернув уваги на те, що висновки цих судів про належність спірного товару до коду 8704101190 УКТЗЕД, а не до того, який визначений митним органом, зроблено з порушенням вимог нормативно-правових актів. Так, у додатку до Закону "Про Митний тариф України" (2371-14) визначені основні правила інтерпретації УКТЗЕД, але рішення касаційного суду не свідчить про перевірку судами застосування саме цих правила у спірних відносинах. Разом з тим, за змістом частини 3 статті 2 КАС, у справі щодо оскарження рішення митного органу, як суб’єкта владних повноважень, перевірка дотримання цих правил входила до обов’язків суду.