Верховний Суд України у складі:

головуючого          Тітова Ю.Г.,

суддів:              Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., 

                     Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор’євої Л.І., 

                     Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., 

                     Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., 

                     Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., 

                     Колесника П.І., Короткевича М.Є., Кривенка В.В., 

                     Кузьменко О.Т., Луспеника Д.Д., Лященко Н.П., 

                     Маринченка В.Л., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., 

                     Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., 

                     Потильчака О.І., Пошви Б.М., Редьки А.І., 

                     Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., 

                     Таран Т.С., Терлецького О.О., Шицького І.Б., 

                     Яреми А.Г., –

при секретарі судового засідання Бурнишевої О.Е.,

за участю: позивача ОСОБА_1., представника Державної податкової адміністрації України (далі – ДПА України) Лифаря Д.В., –

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ДПА України, Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області (далі – ДПА у Дніпропетровській області) про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 13 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ДПА у Дніпропетровській області, треті особи: ДПА України, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу в місті Кривому Розі, Пенсійний фонд України, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, управління Пенсійного фонду в Інгулецькому районі міста Кривого Рогу Дніпропетровської області про визнання недійсним наказу ДПА у Дніпропетровській області від 8 серпня 2005 року №585-о (далі – наказ № 585-о) та внесення змін до наказу ДПА у Дніпропетровській області від 29 квітня 2005 року № 312-о (далі – наказ № 312-о) в частині виплати грошової допомоги при звільненні,

У травні 2006 року ОСОБА_1. звернувся до Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом про визнання недійсним наказу № 586-о, яким внесені зміни до наказу № 312-о про його звільнення, а саме змінено підстави звільнення: підставу звільнення у відставку "за віком" за підпунктом "а" пункту 65 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (114-91-п) (далі – Положення) було змінено на підставу звільнення "за власним бажанням" за підпунктом "ж" пункту 64 Положення. Також позивач просив зобов’язати голову ДПА у Дніпропетровській області внести до наказу № 312-о зміни в частині виплати йому грошової допомоги у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення не за 5 років служби в органах податкової міліції ДПА у Дніпропетровській області, а за 23 роки календарної служби.

Позовні вимоги мотивовані відсутністю правових підстав для його звільнення зі служби в запас Збройних Сил України на підставі підпункту "ж" пункту 64 Положення та невідповідністю нарахування грошової допомоги вимогам пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (393-92-п) (далі – постанова № 393), яким визначено, що при звільненні зі служби "за віком" грошова допомога нараховується у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, строк якої обчислюється згідно з пунктом 1 цієї ж постанови.

Постановою Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 лютого 2007 року позов ОСОБА_1. задоволено частково. Зобов’язано голову ДПА у Дніпропетровській області внести в наказ від 8 серпня 2005 року № 586-о зміни в частині виплати ОСОБА_1 грошової допомоги у призначеному розмірі не за 5 років служби в органах ДПА у Дніпропетровській області, а за 23 роки календарної служби. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2007 року постанову Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області скасовано в частині задоволення позовних вимог і в задоволенні цих вимог відмовлено. В решті залишено без змін.

Постановою Вищого адміністративного суду України (rs12409335) від 13 жовтня 2010 року рішення судів попередніх інстанцій скасовано. Прийнято нову постанову, якою визнано нечинним наказ № 586-о в частині внесення змін до наказу № 312-о щодо підстави звільнення ОСОБА_1. за підпунктом "ж" пункту 64 Положення (за власним бажанням).

Зобов’язано ДПА у Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 на підставі наказу № 312-о грошову допомогу у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за 23 календарні роки служби, з урахуванням фактично виплачених сум цієї допомоги.

У заяві про перегляд постанови суду касаційної інстанції з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ДПА України, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції підпункту "а" пункту 65 Положення, просить постанову Вищого адміністративного суду від 13 жовтня 2010 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж самої норми права, ДПА України надала ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 січня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової адміністрації у Миколаївській області, ДПА України про визнання дій неправомірними.

В процесі здійснення підготовчих дій на адресу Верховного суду України надійшла заява ДПА у Дніпропетровській області, в якій відповідач фактично підтримав позицію ДПА України щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції пункту 65 Положення, а також послався на неоднакове застосування судом касаційної інстанції Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) .

Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 18 листопада 2010 року та від 15 грудня 2010 року за наслідками розгляду матеріалів зазначених заяв, справу допущено для перегляду Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції підпункту "а" пункту 65 Положення.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у заявах доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про їх обґрунтованість.

Ухвалюючи рішення у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції мотивував його тим, що позивач на день звільнення зі служби мав вік 42 роки, перебував на військовому обліку за категорією "солдати", граничний вік перебування у запасі настав (згідно з частиною другою статті 28 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов’язок і військову службу" (далі – Закон № 2232-ХІІ (2232-12) ) граничний вік перебування в запасі для рядового складу другого розряду – до 40 років), відповідно він не міг бути звільнений за пунктом 64 Положення в запас (з постановкою на військовий облік), а лише за підпунктом "а" пункту 65 Положення у відставку (зі зняттям із військового обліку).

Але погодитися з висновками суду касаційної інстанції не можна з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ "Про державну податкову службу" особи начальницького складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ Української РСР, їх права і обов’язки визначені Положенням.

Пунктом 7 розділу І "Загальні положення" цього Положення встановлений вік перебування на службі в органах внутрішніх справ для осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу залежно від присвоєних їм спеціальних звань.

Відповідно до пункту 8 Положення (в редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин) особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, які досягли встановленого для них пунктом 7 цього Положення віку перебування на службі, підлягають звільненню в запас із постановкою на військовий облік або у відставку.

Умови і підстави такого звільнення визначені розділом VII "Звільнення зі служби" Положення, за яким особи рядового і начальницького складу мають право звільнитися в запас або у відставку залежно від настання граничного віку їх перебування в запасі.

Відповідно до підпункту "а" пункту 65 розділу VII Положення особи рядового і начальницького складу звільняються зі служби у відставку (із зняттям з військового обліку) за віком – при досягненні граничного віку, встановленого Законом СРСР "Про загальну військову повинність" для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання.

Викладене дає можливість дійти висновку, що умовами для звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу органів внутрішніх справ у відставку на підставі підпункту "а" пункту 65 Положення є досягнення віку перебування на службі залежно від присвоєного їм спеціального звання, а також наявність граничного віку перебування в запасі у відповідному військовому званні.

Як встановили суди попередніх інстанцій, на час звільнення позивач досяг віку 42 роки, мав спеціальне звання майор податкової міліції, яке відноситься до старшого начальницького складу.

Пунктом 7 Положення визначено, що особи старшого начальницького складу перебувають на службі в органах внутрішніх справ до 45 років.

За таких обставин висновок суду касаційної інстанції про наявність підстав для звільнення позивача за підпунктом "а" пункту 65 Положення у відставку за умови досягнення ним граничного віку перебування в запасі у військовому званні "рядовий" (40 років) є помилковим і таким, що не відповідає вимогам законодавства, яке регулює спірні відносини, оскільки останній на час звільнення не досяг віку перебування на службі у спеціальному званні майор податкової міліції.

Надаючи оцінку рішенням судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог про внесення змін до наказу № 312-о в частині виплати грошової допомоги, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що позивач має право на виплату йому грошової допомоги, передбаченої частиною другою статті 9 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (в старій редакції – Закон України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (2262-12) ) у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Положення Постанови № 393 (393-92-п) , які регулюють питання призначення та виплати грошової допомоги, кореспондуються з нормами Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) в редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин.

У судових рішеннях, на які відповідач ДПА у Дніпропетровській області послався як на підставу для перегляду рішення Вищого адміністративного суду України у цій справі, суди дійшли висновку про необхідність застосування до спірних відносин про стягнення грошової допомоги, які виникли у жовтні 2000 року, Постанови № 393 (393-92-п) в редакції, що існувала до змін, внесених Указом президента від 23 червня 2001 року "Про скасування деяких положень пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України (393-92-п) від 17 липня 1992 року № 393 (393-92-п) ", якими скасовані обмеження п’ятьма місячними окладами розміру грошової допомоги.

Аналіз вказаних судових рішень не дає підстави дійти висновку про наявність неоднакового застосування судами положень Закону № 2262-ХІІ (2262-12) .

Враховуючи, що суд касаційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин щодо підстав звільнення позивача, які є визначальними і для призначення та виплати грошової допомоги, заяви Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області та Державної податкової адміністрації України підлягають задоволенню, постанова Вищого адміністративного суду України від 13 жовтня 2010 року – скасуванню, а справа – направленню на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтею 243 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

Заяви Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області та Державної податкової адміністрації України задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України (rs12409335) від 13 жовтня 2010 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.