Верховний Суд України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека Здравиця" (далі – ТОВ) до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька (далі –ДПІ), третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю "Донфармхолдінг", про визнання недійсним податкового повідомлення–рішення за заявою ДПІ про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 9 червня 2010 року,

У листопаді 2005 року ТОВ звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення–рішення від 21 листопада 2005 року № 0003472340/0-31753/10/23-313, яке прийняте на підставі акта від 8 листопада 2005 року № 488/23-3/135-27536 про результати комплексної виїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства.

Перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства, а саме підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі – Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ), в результаті чого ТОВ занизило суму податку на прибуток у 2004 році на 72 200 грн, у тому числі: у другому кварталі – на 23 900 грн, у третьому кварталі – на 25 600 грн, у четвертому – на 22 700 грн, у першому півріччі 2005 року – на 9 400 грн.

Вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням ДПІ визначила податкове зобов‘язання з податку на прибуток у розмірі 120 080 грн, з яких 81 600 грн – основний платіж та 38 480 грн – штрафні (фінансові) санкції.

На обґрунтування позовних вимог ТОВ посилалось на неправомірне прийняття ДПІ оспорюваного податкового повідомлення–рішення, оскільки віднесення витрат на виготовлення прайс-листів та витрат на отримання послуг Інтернет до складу валових витрат підприємства здійснено відповідно до норм чинного законодавства.

Господарський суд Донецької області постановою від 10 квітня 2007 року, залишеною без змін ухвалами Донецького апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2007 року та Вищого адміністративного суду України від 9 червня 2010 року, позов задовольнив. Визнав недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ від 21 листопада 2005 року № 0003472340/0-31753/10/23-313.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ДПІ звернулося із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування касаційним судом однієї й тієї самої норми права у подібних правовідносинах. На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 4 грудня 2008 року у справі за позовом приватного підприємства "НПК-Системи освітлення" до ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, яка, на думку відповідача, підтверджує неоднакове застосування норм матеріального права.

Перевіривши наведені ДПІ доводи, Верховний Суд України вважає, що в задоволенні заяви слід відмовити з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданій до заяви ДПІ копії судового рішення порівняно з ухвалою Вищого адміністративного суду України від 9 червня 2010 року у справі, що розглядається, неоднаково застосовані норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Відповідно до статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

Водночас, обставини справи, що розглядаються, суттєво відмінні від обставин справи, на рішення в якій посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 9 червня 2010 року.

Так, касаційний суд в ухвалі від 4 грудня 2008 року виходив із того, що не було доведено фактичне використання у виробничій діяльності платника податку розробленого ескізного проекту. У рішенні, про перегляд якого заявлено клопотання, суди попередніх інстанцій встановили факт використання у власній господарській діяльності позивача продукції (прайс-листів) та послуг Інтернету, а відтак і віднесення витрат на їх придбання до валових є, на їхню думку, правомірним.

Зазначене не дає можливості дійти висновку щодо подібності правовідносин та неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтею 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

У задоволенні заяви Державної податкової інспекції у Київському

районі м. Донецька відмовити.

постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.