Верховний Суд України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,

суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Луспеника Д.Д., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Школярова В.Ф., Яреми А.Г., –

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Крим-Інтеройл" (далі – Товариство) до Державної податкової інспекції у м. Керчі Автономної Республіки Крим (далі – ДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, за заявою ДПІ,

У липні 2007 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 8 грудня 2006 року № 0002832301/0 та № 0002822301/0, від 15 січня 2007 року № 0002832301/1 та № 0002822301/1, від 16 квітня 2007 року № 0002832301/2, № 0002822301/2, № 0000772301/2, № 0000762301/2, якими йому було визначено податкове зобов’язання з комунального податку на загальну суму 2 493 грн 90 коп. (в т.ч. 557 грн 60 коп. – основний платіж та 1 936 грн 30 коп. – штрафні (фінансові) санкції) та з податку на додану вартість (далі – ПДВ) на загальну суму 172 374 грн (в т.ч. 114 916 грн – основний платіж та 57 458 грн – штрафні (фінансові) санкції).

В обґрунтування позову Товариство послалося на те, що воно є сільськогосподарським товаровиробником і відповідно до абзацу 1 пункту 11.29 статті 11 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) має право на пільги по оподаткуванню. Нормою зазначеного пункту до 1 січня 2007 року була зупинена дія пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету ПДВ щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень ДПІ та наступних в часі повідомлень-рішень у порядку адміністративного оскарження були висновки на основі акта від 27 листопада 2006 року про результати виїзної планової документальної перевірки фінансово-господарської діяльності Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2004 року по 30 червня 2006 року, за якими позивач неправомірно використовував пільгу, передбачену пунктом 11.20 статті 11 Закону № 168/97-ВР, як сількогосподарське підприємство, та перерахував суми ПДВ, які підлягали сплаті до бюджету, на спеціальний рахунок. У зв’язку з чим у вказаний період позивачем не було сплачено до бюджету, а залишено у власному розпорядженні ПДВ у розмірі 114 721 грн.

Господарський суд Автономної Республіки Крим постановою від 4 вересня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 6 грудня 2007 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 квітня 2010 року зазначені судові рішення залишив без змін.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ДПІ просить ухвалу Вищого адміністративного суду України скасувати в частині визнання недійсним податкового повідомлення рішення від 8 грудня 2006 року № 0002822301/0 та задовольнити касаційну скаргу.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції пункту 11.29 статті 11 Закону № 168/97-ВР, заявник послався на постанову Вищого адміністративного суд України від 9 вересня 2010 року.

Заява про перегляд оскаржуваної ухвали Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд касаційної інстанції у справі, рішення в якій наведено за приклад неоднакового застосування норми права, дійсно посилаючись на норми Закону № 168/97-ВР (168/97-ВР) та Закону України від 18 січня 2001 року № 2238-III "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001–2004 років" (2238-14) , дійшов висновку, що визначальним критерієм розмежування поняття "сільськогосподарський товаровиробник" та "сільськогосподарське підприємство" є здійснення діяльності з вирощування сільськогосподарської продукції як ознака сільськогосподарського товаровиробництва.

Проте 24 грудня 2010 року Верховний Суд України скасував зазначене рішення Вищого адміністративного суду України і направив справу на новий касаційний розгляд. При цьому, проаналізувавши згадану норму матеріального права, – пункт 11.29 статті 11 Закону № 168/97-ВР у сукупності зі статтею 1 Закону України від 18 січня 2001 року № 2238-III "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001–2004 років"; підпунктом 2.15 статті 2 Закону України від 24 червня 2004 року № 1877-IV "Про державну підтримку сільського господарства України" та підзаконними актами: розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 травня 1999 року № 391 (391-99-р) , нормами Державного класифікатора видів економічної діяльності, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 26 грудня 2005 року № 375 (va375202-05) , – Верховний Суд України виходив з того, що використання риболовецьким підприємством у виготовленні сільськогосподарської продукції виловленої морської риби як природних ресурсів загального користування не позбавляє таке підприємство статусу сільськогосподарського товаровиробника.

За правилами пункту 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Виходячи з наведеного, Верховний Суд України відмічає, що на час розгляду цієї справи рішення суду касаційної інстанції, в якому неоднаково застосовано норму права – скасовано, що в свою чергу не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права.

Крім того, застосування в даній справі згаданої норми права – пункту 11.29 статті 11 Закону № 168/97-ВР, Верховний Суд України вважає правильним.

Керуючись статями 241–244 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , Верховний Суд України,

У задоволенні заяви Державної податкової інспекції у м. Керчі Автономної Республіки Крим відмовити.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.