Верховний Суд України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Тернопільської лінійної санітарно-епідеміологічної станції на Львівській залізниці (далі – СЕС) до Державної інспекції з контролю за цінами у Тернопільській області (далі – Держцінінспекція) про скасування рішення,

У вересні 2007 року СЕС звернулася до господарського суду Тернопільської області з позовом до Держцінінспекції про скасування рішення №82 від 31 жовтня 2006 року "Про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін" (далі – рішення).

Позивач зазначав, що Держцінінспекцією проведено перевірку з питань дотримання ним державної дисципліни цін при формуванні та застосуванні тарифів на роботи і послуги санітарно-епідеміологічного характеру за період з 1 жовтня 2004 року по 1 жовтня 2006 року, за результатами якої 27 жовтня 2006 року складено акт. За наслідками перевірки застосування тарифів затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2003 року №1351 "Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби" (1351-2003-п) (далі – постанова № 1351) встановлено, що СЕС проводила додаткові нарахування у вигляді податку на додану вартість понад фіксований рівень тарифів, встановлених Постановою №1351 (1351-2003-п) ,. На підставі цього акта Держцінінспекцією прийнято рішення, яким за порушення вимог Закону України від 3 грудня 1990 року №507-ХІІ "Про ціни і ціноутворення" (507-12) (далі - Закон № 507-ХІІ (507-12) ) та Постанови №1351 вилучено у СЕС в дохід держави 4 590,06 гривень необґрунтовано отриманого доходу та стягнуто штраф у розмірі 9 180,12 гривень.

На думку позивача, спірне рішення прийнято Держцінінспекцією поза межами власних повноважень та з порушенням чинного законодавства України щодо контролю за додержанням державної дисципліни цін, а відтак його слід скасувати.

Постановою господарського суду Тернопільської області від 7 листопада 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2008 року, позов задоволено повністю, рішення відповідача скасовано.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що при справлянні плати за надання послуги у сфері забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя розмір цієї плати збільшується на суму податку на додану вартість, тому, нараховуючи ПДВ у розмірі 20% бази оподаткування і додаючи його до ціни робіт (послуг), СЕС, як платник ПДВ, діяла правомірно.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 травня 2010 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

У заяві про перегляд Верховним Судом України рішення суду касаційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України (2747-15) ), Держцінінспекція, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень чинного законодавства, а саме: положень Закону № 507-ХІІ (507-12) та Постанови № 1351 (1351-2003-п) , просить скасувати ухвалені у справі рішення із прийняттям нового – про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування заяви Держцінінспекцією додано копію постанови Вищого адміністративного суду України від 11 лютого 2010 року та копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 29 квітня 2010 року, в яких, на її думку, по-іншому застосовано норми матеріального права в подібних правовідносинах.

Так, у справі за позовом Тернопільської районної санітарно-епідеміологічної станції до Держцінінспекції про застосування економічних санкцій за результатами перевірки першої з питань додержання державної дисципліни цін також було встановлено порушення вимог Постанови № 1351 (1351-2003-п) в частині нарахування до фіксованого тарифу ставки податку на додану вартість в розмірі 20%. Однак, Вищий адміністративний суд України, розглянувши матеріали зазначеної справи, в мотивувальній частині ухвали від 29 квітня 2010 року зазначив, що згідно з порядком ціноутворення, що діяв, регульовані тарифи встановлювалися з урахуванням кінцевої вартості послуг для споживача, тому включали в себе податок на додану вартість.

При розгляді іншої справи за позовом Тернопільської міської санітарно-епідеміологічної станції до Державної інспекції з контролю за цінами в Тернопільській області про визнання протиправним рішення та застосування економічних санкцій суд касаційної інстанції виходив із того, що до встановлених Постановою №1351 (1351-2003-п) тарифів, відповідно до Закону України від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (далі – Закон №168/97-ВР (168/97-ВР) ), податок на додану вартість уже було включено, а отже його додаткове нарахування понад зазначені тарифи є протиправним.

Перевіривши за матеріалами справи, що розглядається, наведені в заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.

Згідно з пунктом 4.1 статті 4 Закону №168/97-ВР база оподаткування операцій з поставки товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), за винятком ПДВ, що включається в ціну товару (робіт, послуг), згідно із законами України з питань оподаткування.

Відповідно до Постанови № 1351 (1351-2003-п) , якою були затверджені тарифи (прейскуранти) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, до зазначених тарифів ПДВ в розмірі 20% окремим рядком понад тарифи не виділено, а отже тариф визначався з урахуванням податку на додану вартість.

Верховний Суд України вже висловлював власну правову позицію щодо застосування норм права при розгляді спорів цієї категорії. Зокрема, при розгляді справи за позовом Дніпропетровської обласної санітарно-епідеміологічної станції до Державної інспекції з контролю за цінами у Дніпропетровській області про визнання недійсним рішення постановою від 11 вересня 2007 року (справа №21-1518 во 06) було зазначено, що тарифи (прейскуранти) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, затверджені Постановою №1351 (1351-2003-п) , включають податок на додану вартість, оскільки в постанові не було зазначено протилежне.

Оскільки касаційний суд при вирішенні цієї справи неправильно застосував норми матеріального права, то заяву Держцінінспекції слід задовольнити частково: оскаржувану ухвалу скасувати й направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись частинами 1, 2 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

Заяву Державної інспекції з контролю за цінами у Тернопільській області задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 травня 2010 року скасувати, справу направити на новий розгляд

до Вищого адміністративного суду України.

постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.