Верховний Суд України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними матеріалами справу за позовом малого приватного підприємства "Азоввуглезбут" (далі – Підприємство) до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Маріуполя Донецької області (далі – ДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

У вересні 2004 року Підприємство звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ від 25 серпня 2004 року: № 0000982340/0, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток у сумі 181575 грн 90 коп. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 90788 грн, та № 0000992340/0 в частині нарахування податку на додану вартість у сумі 18850 грн і застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 9275 грн.

Оскаржувані рішення ДПІ прийняті на підставі акта № 639/23-111/23428261 від 20 серпня 2004 року про результати планової комплексної документальної перевірки дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 1 липня 2002 року по 30 червня 2004 року, в якому вказано на порушення Підприємством підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі – Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ), внаслідок чого занижено податок на прибуток на 181575 грн 90 коп.

Так, на думку податкового органу, позивачем неправомірно віднесено до складу валових витрат витрати на придбання маркетингових та інформаційно-консультаційних послуг у товариства з обмеженою відповідальністю "Благодійний фонд відродження Приазов’я", суб’єктів підприємницької діяльності ОСОБА_1. та ОСОБА_2., оскільки вказані витрати не підтверджені відповідними первинними документами, які б містили інформацію про те, які саме маркетингові та інформаційно-консультаційні послуги надано, їх калькуляцію та розцінки, а також зв'язок цих послуг із господарською діяльністю Підприємства та її результатами.

Крім того, внаслідок неправомірного віднесення вищезгаданих витрат до валових, Підприємством порушено підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі – Закон № 168/97) та занижено суму податку на додану вартість на 18850 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Постановою Господарського суду Донецької області від 5 серпня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2008 року, позов Підприємства задоволено.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15 липня 2010 року вищезгадані судові рішення залишив без змін.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов висновку про те, що Підприємством при віднесенні вартості маркетингових та інформаційно-консультаційних послуг до складу валових витрат дотримано вимоги пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 та пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР щодо умов віднесення витрат до валових, дотримано ним і вимоги підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 та підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР щодо умов формування податкового кредиту.

При цьому суд виходив із того, що витрати на придбання названих послуг та факт їх надання позивачу підтверджено належно оформленими розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, зокрема актами приймання-передачі результатів робіт (послуг), графіками обліку персоніфікованої праці, реєстрами банківських документів, платіжними дорученнями.

Використання Підприємством придбаних маркетингових та інформаційно-консультаційних послуг у власній господарській діяльності підтверджено висновком судово-економічної експертизи, якою встановлено, що завдяки отриманню таких послуг, починаючи з 1 липня 2002 року, постійно збільшувалась кількість контрагентів позивача, яким останній реалізовував металопродукцію, збільшувався і обсяг реалізованої продукції.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове – про відмову у задоволенні позову. На обґрунтування заяви додано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21 серпня 2008 року (К-27914/06), в якій, на думку заявника, одні й ті самі норми права у подібних правовідносинах застосовані по-різному.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За правилами пункту 1 частини 1 статті 237 КАС одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У заяві про перегляд судового рішення заявник не зазначив які саме норми матеріального права неоднаково застосовано судом касаційної інстанції, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Його доводи фактично зводяться до неоднакового застосування касаційним судом норм процесуального права при перевірці правильності правової оцінки судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, а також до неповного їх з’ясування останніми.

Верховний Суд України позбавлений можливості усунути розбіжності у застосуванні норм процесуального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки відповідно до статті 235 КАС Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановленому цим Кодексом, а підставою для перегляду судових рішень в адміністративних справах, як установлено пунктом 1 частини 1 статті 237 КАС, є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що у доданих до заяви Підприємства копіях судових рішень касаційним судом у подібних правовідносинах неоднаково застосовано пункт 5.1 та підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР.

Обставини справи, що розглядається відмінні від обставин справ, на рішення в яких посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 15 липня 2010 року.

Зазначене не дає можливості дійти висновку щодо неоднаковості застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Оскільки обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Верховний Суд України, керуючись частиною 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

У задоволенні заяви Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Маріуполя Донецької області відмовити.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.