Верховний Суд України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними матеріалами справу за позовом приватного підприємства "Тріар" (далі – Підприємство) до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя (далі – ДПІ), Державної податкової адміністрації у м. Севастополі (далі – ДПА) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

У травні 2005 року Підприємством подано до суду позов про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ, якими зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ, визначено податкове зобов’язання з ПДВ і застосовано до позивача штрафні санкції, оскільки, на думку ДПІ, ним неправомірно включено до складу податкового кредиту суму названого податку у розмірі 27907 грн 19 коп., сплаченого у зв’язку з придбанням у ПП "Альметекс" за договором від 2 січня 2003 року № 102/1 брухту кольорових металів, яка не підтверджена відповідними податковими накладними, чим порушено вимоги підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ).

Також Підприємство просило визнати недійсним рішення ДПА про результати розгляду його скарги на податкові повідомлення-рішення ДПІ.

Господарський суд м. Севастополя постановою від 22 липня 2005 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 7 листопада 2007 року, позов приватного підприємства "Тріар" задовольнив: визнав недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ від 10 грудня 2004 року № 0002042310/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на 9403 грн, та № 0002022310/0, яким визначено податкове зобов’язання з ПДВ на суму 18504 грн 19 коп. і застосовано штрафні санкції у розмірі 9252 грн 10 коп., від 28 лютого 2005 року № 0002022310/1 та від 6 травня 2005 року № 0002022310/2/2 про визначення Підприємству податкового зобов’язання з ПДВ в сумі 18504 грн 19 коп. та застосування до останнього штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 9252 грн 10 коп., а також податкові повідомлення-рішення від 28 лютого 2005 року № 0002042310/1 та від 6 травня 2005 року № 0002042310/2, якими зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на 9403 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 4701 грн 50 коп., провадження у справі в частині вимог про визнання недійсним рішення ДПА закрив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13 липня 2010 року названі судові рішення залишив без змін.

Визнаючи недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що сплата Підприємством ПДВ у сумі 27907 грн 19 коп., при придбанні у ПП "Альметекс" металобрухту, підтверджена виданою останнім податковою накладною від 23 березня 2004 року № 72. Тому включення вказаної суми до податкового кредиту не суперечить вимогам підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

Крім того, суд посилався на порушення співробітниками ДПІ пункту 2 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 16 вересня 2002 року № 429 (z1023-02) , оскільки останні в ході перевірки не вказали посадовим особам Підприємства на відсутність податкової накладної від 23 березня 2004 року № 72 на суму 27907 грн 19 коп. та не відібрали у них з цього приводу письмових пояснень. Ненадання в момент перевірки податкової накладної, за умови її наявності, не може бути підставою для виключення з податкового кредиту вищезгаданої суми.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), ДПА просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2010 року та направити справу на новий касаційний розгляд. На обґрунтування заяви надано ухвалу цього ж суду від 26 червня 2008 року, в якій, на думку заявника, одні й ті самі норми права застосовано інакше та правильно.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За правилами пункту 1 частини 1 статті 237 КАС одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Доводи, викладені у заяві про перегляд судового рішення, фактично зводяться до неоднакового застосування касаційним судом норм процесуального права при перевірці ним правильності правової оцінки судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, а також до неповного їх з’ясування останніми.

Верховний Суд України позбавлений можливості усунути розбіжності у застосуванні норм процесуального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки відповідно до статті 235 КАС Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановленому цим Кодексом, а підставою для перегляду судових рішень в адміністративних справах, як установлено пунктом 1 частини 1 статті 237 КАС, є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що у доданих до заяви Підприємства копіях судових рішень касаційним судом у подібних правовідносинах неоднаково застосовано підпункт 7.4.1 пункту 7.4 та підпункт 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

Обставини справи, що розглядається відмінні від обставин справ, на рішення в яких посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2010 року.

Зазначене не дає можливості дійти висновку щодо неоднаковості застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Оскільки обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Верховний Суд України, керуючись частиною 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

У задоволенні заяви Державної податкової адміністрації у м. Севастополі відмовити.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.