Верховний Суд України у складі:

розглянувши за заявою дочірнього підприємства "Лазурний" комунального підприємства "Красноармійський центр єдиного замовника" (далі – Підприємство) про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України (rs9444350) від 15 квітня 2010 року у порядку письмового провадження за наявними матеріалами справу за позовом Підприємства до Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області (далі – ДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

У квітні 2007 року Підприємство, що є платником єдиного податку за ставкою 10 % суми виручки, звернулося до суду з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ від 14 березня 2007 року № 0000302340/0, яким йому визначено 72 421 грн податкового зобов'язання з єдиного податку (у тому числі – 50 292 грн основного платежу та 22 129 грн – штрафних (фінансових) санкцій), внаслідок невключення до бази оподаткування цим податком коштів, отриманих на розрахунковий рахунок з місцевого бюджету у вигляді фінансової підтримки на технічне обслуговування ліфтів, вивезення сміття, придбання контейнерів, благоустрій територій тощо (код бюджетної класифікації 1310 – субсидії та поточні трансферти підприємствам).

Господарський суд Донецької області постановою від 17 травня 2007 року позов задовольнив.

Задовольняючи позовні вимоги, цей суд виходив із того, що кошти, отримані позивачем з місцевого бюджету у вигляді фінансової допомоги не є виручкою, отриманою від реалізації продукції, товарів чи надання робіт, послуг.

Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 31 липня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 квітня 2010 року, рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив.

На обґрунтування свого рішення апеляційний суд послався на те, що аналіз норм Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 (256-2002-п) , та Порядку перерахування в 2005 (2006) році деяких субвенцій на надання пільг, субсидій та компенсацій за рахунок надходжень до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ та газовий конденсат, що видобуваються в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20 (20-2005-п) , свідчить про отримання позивачем зазначених коштів як постачальником ресурсів (товарів, послуг), а тому вони є виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Касаційний суд, залишаючи без змін рішення апеляційного суду, дійшов висновку про те, що суб'єкт підприємницької діяльності для оподаткування єдиним податком під виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) повинен вважати всі кошти, фактично отримані на розрахунковий рахунок та в касу від продажу продукції (товарів, робіт, послуг), виручку від іншої реалізації, позареалізаційні доходи.

У заяві до Верховного Суду України Підприємство, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 1, 3 Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (у редакції Указу Президента від 28 червня 1999 року № 746/99 (746/99) , далі – Указ), просить скасувати рішення касаційного та апеляційного судів та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

На обґрунтування зазначеного заявник додав копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 20 жовтня 2009 року та від 28 січня 2010 року, в яких цей суд дійшов висновку, що єдиний податок нараховується лише на суму виручки, отриманої на розрахунковий рахунок та в касу безпосередньо від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), а не на всі фактично отримані на розрахунковий рахунок та в касу суми. Оскільки фінансова допомога, яка надається суб'єкту господарювання з бюджету для виконання певних завдань на безоплатній основі, не є виручкою, тому не підлягає включенню до об'єкта оподаткування цим податком.

Таким чином, Верховному Суду України у цій справі слід протлумачити частину 3 статті 1 Указу (746/99) на предмет того, чи включає поняття виручка, яка є об'єктом оподаткування єдиним податком, кошти, отримані платником цього податку на розрахунковий рахунок з місцевого бюджету у вигляді фінансової підтримки на технічне обслуговування ліфтів, вивезення сміття, придбання контейнерів, благоустрій територій тощо.

Виконуючи покладені на Верховний Суд України завдання, у контексті розглядуваних правовідносин, суд виходить із того, що за змістом статті 1 Указу (746/99) , такі кошти повинні включатися до об'єкта оподаткування єдиним податком.

Так, частиною 3 цієї статті встановлено, що виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Кошти з місцевого бюджету у вигляді фінансової підтримки фактично отримані Підприємством на його розрахунковий рахунок за технічне обслуговування ліфтів, вивезення сміття, придбання контейнерів, благоустрій територій тощо, тобто внаслідок здійснення операцій з надання послуг.

При цьому зі змісту зазначеної норми вбачається, що виручка не обов'язково має бути отримана від безпосередніх одержувачів продукції (товарів, робіт, послуг). Вона може надходити як компенсація, зокрема з місцевого бюджету у вигляді плати за технічне обслуговування ліфтів, вивезення сміття, придбання контейнерів, благоустрій територій тощо.

Відповідно до статті 4 Указу (746/99) (за змістом якої за результатами господарської діяльності за звітний (податковий) період (квартал) суб'єкти малого підприємництва – юридичні особи подають до органу державної податкової служби розрахунок про сплату єдиного податку) наказом Державної податкової адміністрації від 28 лютого 2003 року № 98 (z0221-03) затверджено Порядок складання Розрахунку сплати єдиного податку суб'єктом малого підприємництва – юридичною особою, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19 березня 2003 року за № 221/7542 (z0221-03) .

Пунктом 5 цього Порядку (z0221-03) встановлено, що у рядку 4 "Усього виручка від реалізації" відображається загальна сума коштів, отримана на розрахунковий рахунок або (та) в касу суб'єкта малого підприємництва з урахуванням коштів, отриманих від реалізації основних фондів.

Крім того, аналіз положень Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (256-2002-п) та Порядку перерахування в 2005 (2006) році деяких субвенцій на надання пільг, субсидій та компенсацій за рахунок надходжень до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ та газовий конденсат, що видобуваються в Україні (20-2005-п) , свідчить про те, що кошти, отримані Підприємством з місцевого бюджету у вигляді фінансової підтримки на технічне обслуговування ліфтів, вивезення сміття, придбання контейнерів, благоустрій територій тощо, є платою за надання послуг (постачання ресурсів).

Таким чином, кошти, отримані Підприємством з місцевого бюджету у вигляді фінансової допомоги на технічне обслуговування ліфтів, вивезення сміття, придбання контейнерів, благоустрій територій тощо, у розумінні статті 1 Указу (746/99) є виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та підлягають включенню до об'єкта оподаткування єдиним податком.

Ураховуючи наведене, Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, правильно застосував норми матеріального права.

Керуючись статтями 241–244 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , Верховний Суд України

У задоволенні заяви дочірнього підприємства "Лазурний" комунального підприємства "Красноармійський центр єдиного замовника" відмовити.

постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.