Верховний Суд України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,

суддів: Балюка М.І., Берднік І.С., Вовка І.В., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Данчука В.Г., Драги В.П., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Левченка Є.Ф, Лихути Л.М., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Перепічая В.С., Пивовара В.Ф., Потильчака О.І., Редьки А.І., Селівона О.Ф., Сеніна Ю.Л., Таран Т.С., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Школярова В.Ф., Яреми А.Г., –

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом закритого акціонерного товариства "Стівідорна компанія "Авліта" (далі – Товариство) до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя (далі – ДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення за заявою ДПІ,

У квітні 2007 року Товариство звернулося до суду з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 30 січня 2007 року № 0000012340/0, яким Товариству було визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість (далі – ПДВ) у розмірі 24 339 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 12 169 грн 50 коп.

Підставою для прийняття спірного повідомлення-рішення були висновки ДПІ викладені в акті від 19 січня 2007 року про результати невиїзної позапланової перевірки з питань взаємовідносин Товариства з приватним підприємством "Фірма Херсон-Агро" за березень 2006 року та фізичною особою – підприємцем ОСОБА_1. за лютий 2006 року, у якому зазначено про завищення Товариством суми заявленого бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 24 339 грн. При цьому ДПІ виходила з того, що Товариство не має права на податковий кредит та бюджетне відшкодування за господарськими операціями придбання продукції: у лютому 2006 року – у підприємця ОСОБА_1., у березні 2006 року – у приватного підприємства "Фірма Херсон-Агро", оскільки зазначені контрагенти позивача не є виробниками продукції, а згідно зустрічних перевірок ними не виконані податкові зобов’язання перед бюджетом.

Господарський суд м. Севастополя постановою від 4 вересня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 1 листопада 2007 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 квітня 2010 року зазначені судові рішення залишив без змін.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ДПІ просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції посилаючись на те, що судом касаційної інстанції в справі що розглядається та в справі, що розглядалась 20 грудня 2007 року, неоднаково застосовано підпункти 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 та підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ).

Заява про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд касаційної інстанції в справі, рішення в якій приведено за приклад неоднакового застосування норми права, дійсно послався на норми Закону № 168/97-ВР (168/97-ВР) , за приписами яких, включення певних сум до податкового кредиту можливе у разі придбання платником податку товарів (робіт, послуг), основних фондів (нематеріальних активів) для їх використання у власній господарській діяльності, однак констатував, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили чи були господарські операції укладені позивачем із метою отримання прибутку від господарської діяльності, а не направлені на безпідставне отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту. Тому касаційний суд, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, скасував всі постановлені у справі рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Таким чином, застосування вищезгаданих підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, суд касаційної інстанції поставив у залежність від з'ясування обставин справи при її новому розгляді і своєї правової позиції щодо застосування норми права не формував.

За правилами пункту 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Виходячи з наведеного, Верховний Суд України відмічає, що зазначене не дає можливості дійти висновку щодо неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Оскільки обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Верховний Суд України, керуючись частиною 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

У задоволенні заяви Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя відмовити.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.