Верховний Суд України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,

суддів: Балюка М.І., Берднік І.С., Вовка І.В., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Данчука В.Г., Драги В.П., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Левченка Є.Ф, Лихути Л.М., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Перепічая В.С., Пивовара В.Ф., Потильчака О.І., Редьки А.І., Селівона О.Ф., Сеніна Ю.Л., Таран Т.С., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Школярова В.Ф., Яреми А.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Лазарівське адміралтейство" (далі – Товариство) до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя (далі – ДПІ) про визнання недійсним податкового рішення за заявою ДПІ,

У січні 2006 року Товариство звернулося до суду з позовом про визнання недійсним податкового рішення від 28 листопада 2005 року № 4000052200/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій, в розмірі 20 334 501 грн 35 коп.

Підставою для прийняття спірного податкового рішення були висновки ДПІ на підставі акта від 18 листопада 2005 року про результати позапланової виїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства Товариства за період з 1 липня 2004 року по 30 червня 2005 року. За результатами перевірки зроблено висновок про порушення позивачем вимог підпункту "д" пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" в частині проведення операцій із валютними цінностями по рахунку в іноземному банку з порушеннями умов індивідуальної ліцензії від 17 листопада 2003 року № 141, строк дії якої згідно змін та доповнень визначений до 1 листопада 2004 року.

Господарський суд м. Севастополя постановою від 17 грудня 2008 року позов задовольнив.

Севастопольський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 вересня 2009 року скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову, якою відмовив у задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 6 липня 2010 року скасував зазначені судові рішення, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ДПІ просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції, посилаючись на те, що судом касаційної інстанції в справі що розглядається та в справі, що розглядалась 25 грудня 2007 року, неоднаково застосовано статтю 250 Господарського кодексу України (далі – ГК).

Заява про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд касаційної інстанції, розглядаючи цю справу, дійсно послався на статтю 250 ГК, якою врегульовані строки застосування адміністративно-господарських санкцій, однак констатував, що фактичні обставини застосування цих строків судами першої та апеляційної інстанцій не з'ясовувались, а тому скасував всі постановлені у справі рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Таким чином, застосування вищезгаданої статті 250 ГК, суд касаційної інстанції поставив у залежність від з'ясування обставин справи при її новому розгляді і своєї правової позиції щодо застосування норми права не формував.

За правилами пункту 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Виходячи з наведеного, Верховний Суд України відмічає, що зазначене не дає можливості дійти висновку щодо неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Оскільки обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Верховний Суд України, керуючись частиною 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

У задоволенні заяви Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя відмовити.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.