Верховний Суд України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,

суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Вовка І.В., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гусака М.Б., Данчука В.Г., Драги В.П., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Лихути Л.М., Луспеника Д.Д., Лященко Н.П., Мазурка В.А., Маринченка В.Л., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Перепічая В.С., Пивовара В.Ф., Потильчака О.І., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Селівона О.Ф., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Тітова Ю.Г., Школярова В.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом закритого акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (далі – Товариство) до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі – ОДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень за заявами ОДПІ та заступника Генерального прокурора України,

У грудні 2006 року Товариство звернулося до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ОДПІ: від 12 травня 2006 року № 0000092305/0/1239, від 19 липня 2006 року № 0000092305/1/1792, від 12 жовтня 2006 року № 0000092305/2/2434, якими йому визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість (далі – ПДВ) на загальну суму 418 278 074 грн (в т.ч. 278 852 049 грн – основний платіж та 139 426 025 грн – штрафна (фінансова) санкція); від 12 жовтня 2006 року № 0000122305/2/68 про зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ на суму 1 873 358 грн із зобов’язанням сплатити цю суму основного платежу та штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 756 683 грн.

Господарський суд Полтавської області постановою від 14 листопада 2007 року позов задовольнив частково: визнав недійсними податкові повідомлення-рішення ОДПІ від 12 травня 2006 року № 0000092305/0/1239; від 19 липня 2006 року № 0000092305/1/1792; від 12 жовтня 2006 року № 0000092305/2/2434 в частині визначення податкових зобов’язань з ПДВ в загальній сумі 418 228 294 грн 77 коп., (в т.ч. 278 818 862 грн 85 коп. – основний платіж та 139 409 431 грн – штрафна (фінансова) санкція); від 12 жовтня 2006 року № 0000122305/2/68 в частині визначення до зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ на суму 1 851 235 грн 30 коп. (в т.ч. за березень 2005 року – 352 618 грн 65 коп., липень 2005 року – 3 687 грн, жовтень 2005 року – 1 011 236 грн 65 коп., листопад 2005 року – 483 692 грн 65 коп.) та штрафної (фінансової) санкції – 756 683 грн, в іншій частині позовних вимог відмовив.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 20 листопада 2008 року скасував постанову суду першої інстанції в частині визнання недійсним та відмови у визнанні недійсним в іншій частині податкового-повідомлення рішення від 10 грудня 2006 року № 0000122305/2/68. Прийняв нову постанову, якою позов задовольнив частково: визнав недійсним податкове повідомлення-рішення від 10 грудня 2006 року № 000082305/2/68 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ за березень 2005 року – 315 265 грн 50 коп., липень 2005 року – 3 686 грн 65 коп., жовтень 2005 року – 1 011 236 грн 65 коп., листопад 2005 року – 483 692 грн 65 коп. та визначення суми податкового зобов’язання з ПДВ у розмірі 1 813 880 грн 75 коп. та застосування штрафної (фінансової) санкції – 726 944 грн 37 коп. В іншій частині постанову суду залишив без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 червня 2010 року постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.

У заявах про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), ОДПІ просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції та направити справу на новий касаційний розгляд, а заступник Генерального прокурора України, – скасувати всі постановлені судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заяви про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України у цій справі не підлягають задоволенню з таких підстав.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень були висновки ОДПІ за результатами проведеної планової виїзної комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Товариством за період з 1 жовтня 2004 року по 31 грудня 2005 року та складено акт від 25 квітня 2006 року.

Вирішуючи спір в частині задоволення позовних вимог, суди виходили з того, що висновки ОДПІ та прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення є такими, що суперечать вимогам чинного законодавства.

Судами встановлено, що як сам позивач так і його контрагенти є платниками ПДВ та перебувають на обліку в податкових органах. Позивач, придбавши у контрагентів товарно-матеріальні цінності (нафта, обладнання, запчастини, тощо) та сплативши в безготівковому порядку їх вартість, на підставі отриманих оригіналів податкових накладних відніс до складу податкового кредиту відповідних звітних періодів зазначені в них суми ПДВ з дотриманням приписів статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ).

Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, касаційний суд погодився з його висновком про те, що обставини, які стали підставою для прийняття оскаржуваних повідомлень-рішень, знаходяться поза межами вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 та підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР щодо умов виникнення у позивача права на податковий кредит. Названий Закон не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб’єктами господарювання.

На думку Верховного Суду України, такий висновок суду ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та відповідає правовій позиції Верховного Суду України щодо застосування норм права при розгляді спорів цієї категорії, яка полягає у тому, що несплата продавцем або його контрагентами ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Що стосується заяви заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 червня 2010 року, то крім неоднакового застосування положень Закону № 168/97-ВР (168/97-ВР) , вона містить посилання на неоднакове застосування касаційним судом статті 220 КАС, яка у формуванні правової позиції, у справі, що розглядається, є визначальною.

Відповідно до статті 237 КАС перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

Отже, на момент розгляду справи, Верховний Суд України не має повноважень для перегляду судових рішень з підстав неоднакового застосування норм процесуального права, тому заява заступника Генерального прокурора України в частині доводів щодо неоднакового застосування такої норми не підлягає розгляду Верховним Судом України.

Враховуючи, що касаційним судом при вирішенні справи норми матеріального права застосовані правильно, у задоволенні заяв слід відмовити.

Керуючись частиною 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

У задоволенні заяв Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області та заступника Генерального прокурора України відмовити.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.