Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л.,

Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Донецького казенного заводу хімічних виробів (далі – Завод) справу за його позовом до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

У грудні 2006 року Завод звернувся до суду з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 21 грудня 2006 року № 0003022342/0/14311844/16350 про визначення податкового зобов’язання у сумі 7 543 909 грн 53 коп., у тому числі основний платіж 5 029 273 грн 02 коп., штрафні (фінансові) санкції 2 514 636 грн 51 коп.

Із змісту акта перевірки вбачається, що підставою для визначення суми податкового зобов’язання є висновок податкового органу про те, що позивач у порушення статті 14 Закону України від 3 липня 1992 року № 2535-XII "Про плату за землю" (далі – Закон № 2535-XII (2535-12) ), статті 75, 80 Закону України від 27 листопада 2003 року № 1344-IV "Про Державний бюджет України на 2004 рік", статті 68, 73 Закону України від 23 грудня 2004 № 2285-IV "Про Державний бюджет України на 2005 рік", статті 11 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" занизив земельний податок у сумі 5 029 273 грн 02 коп., у тому числі за 2004 рік (липень-грудень з пільгою 50%) у сумі 764 678 грн 59 коп., 2005 рік (січень-березень з пільгою 50%) у сумі 382 791 грн, 2005 рік (квітень-грудень) у сумі 2 296 746 грн 05 коп., 2006 рік (січень-червень) у сумі 1 585 057 грн. 38 коп.

Господарський суд Донецької області постановою від 8 серпня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2009 року, позов задовольнив частково. Визнав недійсним податкове повідомлення-рішення в частині визначення позивачу 1 721 204 грн 39 коп. податкового зобов’язання з податку за землю у тому числі основний платіж 1 147 469 грн 59 коп., штрафні (фінансові) санкції 573 734 грн 80 коп. У задоволенні іншої частини вимог відмовив.

Задовольняючи частково, в частині донарахування податку на землю та штрафних санкцій за періоди липня-грудня 2004 року, січня-березня 2005 року, та визнаючи відповідно в цій частині недійсним оспорюване повідомлення-рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що норми різних законів – статей 1, 7 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII "Про систему оподаткування", статті 12 Закону № 2535-XII, пункту 6 частини 2 статті 12 Закону України від 21 вересня 2000 року № 1991-III "Про державну підтримку підприємств, науково-дослідних інститутів і організацій, які розробляють та виготовляють боєприпаси, їх елементи та вироби спецхімії", відповідні норми, що регулюють відносини з податку на землю Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) , Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) , Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік", Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-IV "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) припускали неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків та контролюючих органів. Такий висновок, на думку вищезгаданих судів зумовлює застосування підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі – Закон № 2181-III (2181-14) ) щодо прийняття рішення на користь платника податків.

Вважаючи такі правові підстави після березня 2005 року відсутніми в зв’язку з виключенням із Закону 2535-XII норми, яка звільняла Завод від такого податку, суди в задоволенні позову в іншій частині відмовили.

Вищий адміністративний суд України постановою від 3 березня 2010 року зазначені судові рішення в частині задоволення позовних вимог скасував та прийняв нове у цій частині, яким відмовив у задоволенні позову. В решті судові рішення залишив без змін.

У скарзі до Верховного Суду України Завод, посилаючись на неоднакове та неправильне в цій справі застосування судом касаційної інстанції підпункту 4.4.1. пункту 4.4. статті 4 Закону № 2181-III, просить скасувати всі ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

При цьому Завод послався на постанову Вищого господарського суду від 26 травня 2005 року у справі № 10/314-04 та постанову Вищого адміністративного суду України від 27 червня 2006 року у справі № К-2730/06.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судові рішення в адміністративних справах, переглянуті в касаційному порядку, а також рішення суду касаційної інстанції можуть бути оскаржені за винятковими обставинами з мотиву неоднакового застосування касаційним судом однієї й тієї самої норми права, якщо воно мало місце за аналогічних обставин і призвело до ухвалення неправильного рішення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду касаційної інстанції, що до виниклих податкових відносин підлягають застосуванню відповідні норми Законів про Державний бюджет на 2004 та 2005 роки та законів про внесення змін до них, якими було зупинено, внесено зміни, а пізніше виключено пункт 17 частини 1 статті 12 Закону № 2535-XII. Відповідні норми бюджетних законів, якими врегульовані виниклі правовідносини неконституційними не визнані. Крім того, ці закони прийнято пізніше із перелічених законодавчих актів, що теж надає їм перевагу при вирішенні судами питання, нормою якого закону слід керуватися під час розгляду справи.

Правильним є висновок суду касаційної інстанції, що в даній справі норми права, що регулюють податкові відносини, не дають підстав для їх неоднозначного (множинного) трактування, а відтак і до застосування при вирішенні спору підпункту 4.4.1. пункту 4.4. статті 4 Закону № 2181.

Частиною 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що Верховний Суд України відмовляє в задоволенні скарги, якщо обставини, які стали підставою для провадження за винятковими обставинами, не підтвердилися.

На підставі наведеного та керуючись статтями 241 -244 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні скарги Донецького казенного заводу хімічних виробів відмовити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 3 березня 2010 року залишити без змін.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.